Він вийняв руку з кишені. Порожня. Вивернувся і застромив праву руку до лівої кишені, обнишпорив кожен її куточок. Ось і ключ. Рука його тремтіла. Що й казати, це таки оберіг.
Ключі до кайданів усі однакові. Звівшись, він вставив його в замок. Клацнуло, і кайдани відчинилися. Нарцис потер зап’ястя.
У нічній тиші пролунав його сміх.
Обережно висмикнувши голку з руки, він опустив ноги на долівку. Лінолеум скрадав його кроки. Зіниці в нього розширилися, і він став краще бачити. Він попрямував до металевої шафи і відчинив її без жодного звуку. Піджак, сорочка, черевики були там. Гроші, щоправда, зникли. Так само, як і «Глок», ніж і записник. Що ж, і за це спасибі.
Намагаючись не зчиняти гамору, він вдягнувся.
Підійшов до дверей і притулив до них вухо. Лікар балакав із поліцаями на чергуванні.
— Я впорснув йому добрячу дозу, то він до ранку не прокинеться.
Ага, то треба діяти швидко, поки його не звалить снодійне. Він підійшов до вікна і штовхнув його стулки. Воно легко відчинилося. В обличчя війнуло холодним повітрям. Воно дало йому впевненість: для втечі увімкнено зелене світло. Не можна даватися поліції до рук. Не можна складати зброю. І не можна сподіватися, що відповіді на його запитання знайдуть інші…
Озирнувшись, він угледів прикріпленого до нош паперового аркуша. Висновок про стан його здоров’я. Він повернувся й узяв того аркуша з пластикової підставки. Йому дещо спало на думку.
Узявши аркуша під пахву, він перекинув ноги через підвіконня і, ставши на карниз, озирнув лікарняне дворисько, що лежало внизу. Десь зовсім поруч, немов буря, гомонів Париж. На тлі вечірнього неба темнів собор Паризької Божої Матері, затуляючи простір своїми грубелезними мурами і пронизуючи його шпилями. Угледівши те громаддя, він відчув, як голова його пішла обертом дужче, аніж від порожнечі під ногами. Він погамував ту слабкість і зосередився на тому, що прямо перед ним.
Він був на третьому поверсі. Уздовж другого поверху був суцільний балкон. Якщо йому пощастить туди дістатися, далі буде просто: він залізе досередини, знайде східці й утече. Праворуч, метрів за двадцять, до першого поверху спускалася ринва. Він помалу рушив до неї, відчуваючи, який слизький бляшаний козирок на карнизі. Нічний холод бадьорив його і не давав заснути.
За кілька секунд він був уже біля ринви. Ухопившись за горішнє кільце, намацав ногами долішнє. Зігнувся і зумів ухопитися за нього, опускаючи ноги до наступного. Йому довелося декілька разів отак учинити, аж поки він дістався до кам’яних поручнів балкона і плигнув униз.
Нікого нема. Він прослизнув уздовж стіни і небавом вийшов на сходовий майданчик. У двориську напевне чергують поліцаї. Терміново треба замаскуватися, щоб якось перейти через цю яму з левами.
Відмовившись від наміру спуститися східцями, він повернув праворуч і рушив уперед, аж вийшов у коридор. Довкруги так само не було нікого. Брунатні стіни. Лінолеум на долівці. Двері в палати. Усе це не те. Йому потрібна медсестринська кімната, службовий гардероб, роздягальня технічного персоналу… Він уважно дивився на таблички. Тільки номери палат — 113, 114, 115… Аж ось ще одна з надписом: «СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО».
Він обернув клямку, прослизнув досередини і намацав вимикача. І вилаявся. На полицях лежали стоси рушників, простирадл і ковдр. Стояли пляшки з мийними засобами. Він саме розглядав полиці, аж іззаду рипнули двері, а потім хтось зойкнув. Нарцис обернувся. На порозі стояла негритянка-прибиральниця з візком і мітлами.
— Що вам тут треба? — суворо запитав він.
— Ви… ви перелякали мене.
Поки негритянка відчиняла двері, він устиг знайти білого халата і тепер спокійнісінько вбирав його. Службового беджа в нього не було, та він сподівався, що начальницькі інтонації успішно заступлять його.
— Я питаю, що ви тут робите?
Прибиральниця вже трохи оговталася.
— А ви? — насупившись, запитала вона.
— Я? Я роблю за вас вашу роботу! У сто тринадцятій палаті у пацієнтки блювота! Вона замурзала не лише палату, а й мого халата! Я десять хвилин дзвонив, і ніхто й не подумав прийти! Глядіть, це вам так не обійдеться!
— Але я зобов’язана прибирати тільки по коридорах, я… — пробурмотіла негритянка.
Нарцис узяв із полиці ганчірку для підлоги, кинув їй.
— Чистота в лікарні — це ваш обов’язок! Негайно йдіть до сто тринадцятої!
І, сказавши те, рішуче попрямував до дверей, відіпхнувши прибиральницю. Він простував коридором, на ходу застібаючи халата, і спиною відчував її погляд. Ще кілька кроків, і буде зрозуміло, чи вдався йому той маневр.