Попри те, що йому було недобре, він був сповнений рішучості та прагнув до дії. Продовжувати бій. Провадити розслідування. Вибору не було. Але як? Без шеляга в кишені? Без спільників? Знаючи, що на нього полює вся паризька поліція? Він відкинув усі ті думки і зосередився на злободенних завданнях.
Спершу треба з’ясувати все про вбивство з кастрацією, що сталося 2009 року в Парижі, на одній із набережних Сени. Він швидко дійшов висновку, що, застрявши в готельному номері, не зуміє навіть податися потрібним напрямком. Може, варто зайти до справи з іншого боку. Перечитати грецькі міфи, де міститься згадка про кастрацію? Але й від цієї ідеї довелося відмовитися. Йому слід було б піти до бібліотеки чи до інтернет-каварні. Перед його внутрішнім зором промайнула картина: ось він у самій сорочці (піджака повернути не пощастить) вештається паризькими вулицями…
Отож, слід визнати очевидне. Він живцем замурований у цій кімнаті, обклеєній жовтогарячими шпалерами. І попереду жодної перспективи…
Та потроху в голові почала народжуватися ще одна ідея.
Мури його забудькуватості були пористі. Крізь них просякали цілі пласти його колишніх життів. Фахові знання з психіатрії. Спогади про Анну-Марію Штрауб. Мистецький талант. Він спробував пройти кожною з цих стежин. І нічого не знайшов.
Та залишався живопис. Якщо колись раніше він був художником, то, можливо, користувався тими самими матеріалами й тією технікою, що й Нарцис. Йому згадалися сторінки блокнота, пописані дрібним почерком. Склад фарб, співвідношення різних пігментів і способи їх змішування. Проблема полягала в тому, що записника в нього вже не було. Звісно ж, він не пам’ятав, що там понаписувано…
Аж він випростався. Корто казав, що Нарцис використовував для виготовлення фарб особливу освітлену оліфу. І не першу-ліпшу, а фабричну. Замовляв її безпосередньо у дистрибутора. У тих, хто зазвичай постачав цю олію тоннами.
Це могло кудись припровадити. Треба зв’язатися зі столичними постачальниками оліфи. Якщо він був художником і жив у Парижі, то, може, йому пощастило укласти особливу угоду з підприємством хімічної чи харчової промисловості, яке випускало й освітлену оліфу. Може, його співробітники згадають про художника, що замовляв не більш ніж кілька бідонів на рік.
У номері був телефон, і він був під’єднаний. Нарцис несамохіть усміхнувся й одразу ж скривився від болю. Йому не хотілося й думати, яким зробилося його обличчя. На думку спала картина: вирва від набою і кавалки тіла, розкидані довкола неї. Тільки той вибух він сам собі влаштував.
Спершу він дізнався телефоном, котра ж таки година. Десята година десять хвилин, сповістив йому голосовий годинник. Потім він заходився телефонувати в довідкові служби. Голос його був гугнявий і глухий, немов чужий. Він весь час набирав номери і ставив те саме запитання, щоб здобути перелік постачальників лляної оліфи, що були в департаменті Іль-де-Франс.
На тумбочці лежав блокнот із логотипом готелю «Ексцельсіор» і олівець. Він нотував прізвища, назви міст і номери телефонів. У столичному департаменті таких компаній було десь із десяток. Міста, де вони працювали, розташовані довкола Парижа — Іврі-сюр-Сен, Бобіньї, Трап, Аньєр, Фонтене-су-Буа…
Нарцис набрав першого номера у списку. Сказав, що він мистець і хотів би замовити деякі матеріали у виробника. Комерційний директор компанії «Прошимі» чемно пояснив йому, що його компанія виробляє мастики, лаки, промислові барвники, лінолеум тощо. І не має нічого спільного з мистцями. І порадив звернутися до спеціалізованих фірм — «Олд Голланд», «Сенельє», «Талан», «Лефран-Буржуа»…
Нарцис подякував розмовникові й повісив слухавку. Набрав номер фірми «Сі-Ді-Сі — лаки і фарби» в Бобіньї. Там йому сказали те саме. «Компра» — металопластики. Та сама відповідь. Нові назви, нові голоси. Щоразу він просив його з’єднати з комерційним директором. І щоразу чув ту саму відмову. Спробуйте звернутися до компаній, що торгують літрами, а не тоннами.
Він дістався до сьомої фірми у списку. Потроху його охоплювало відчуття, що все це марно, а попереду його чекають лише довгі години відчаю. Аж його черговий співрозмовник, представник фірми «КТЕР», що постачала гуртові партії олив, раптом запитав:
— Арно, це ти?
Нарцис не розгубився і відказав:
— Авжеж, це я.
— Боже мій, де це тебе носило?
Потер перенісся, сподіваючись, що голос звучатиме не так гугняво, і мало не зойкнув від гострого болю.
— Я їздив у справах, — пробурмотів він.