Соліна їй так і не зателефонував. Певне, натрапив на новий слід. Або затримав Януша. Того й мовчав, мабуть. Нащо мати справу з ув’язненою істеричкою, якщо в тебе в полоні головний підозрюваний у гучній справі?
Отак цілими годинами тасувала вона в голові ці думки, кидаючись від сну до яви, від гарячки до дрижаків. Часом їй здавалося, ніби всьому край. Януш за ґратами. Януш зізнається в усіх злочинах… Потім віра потроху брала гору. Януш на волі. Януш доводить свою невинність… І тоді надія знову починала ворушитися в ній. Вона боялася з місця зрушити, щоб не сполохати її.
У пітьмі знову клацнуло вічко. Анаїс того не чула: вона вже спала. Гадюка наближалася до її вуст.
— Те gusta? — питав її батько.
Шаплен повернувся назад і перейшов бульвар Бомарше. Дістався вулиці Шмен-Вер, бульвару Вольтера, майдану Леона Блюма. Холодюка всіх позаганяла до осель. Лишився тільки асфальт, вуличні ліхтарі й вікна, які світилися де-не-де, такі затишні й теплі, що в нього аж серце здригнулося.
Він подумки переглядав свої нещодавні відкриття. Безщасні жінки, що ходили на вечірки до Саші. Ноно як імовірний підозрюваний. Ноно, який ставив запитання і намагався щось дізнатися від тих жінок. Він знай розглядав усі гіпотези. Якщо волоцюг убивав не він, то, може, він убивав самотніх жінок? І чи він ці злочини коїв сам? Щоразу він шалено крутив головою, відкидаючи ті підозри. Він заздалегідь поклав собі бути безпристрасним і не відмовляти собі в тому, в чому не відмовляють жодному злочинцеві, — у презумпції невинності.
Вулиця Рокетт. Квартал робітень уже спав. Відчувши під ногами бруківку, він і геть заспокоївся. Та студія вже стала йому рідною домівкою. Він просунув руку крізь бамбук, потім у розбите скло — він так і не знайшов у хаті ключів. Відімкнув ізсередини замка і ввійшов. Уже почав намацувати вимикача, аж хтось угатив його по голові. Гупнувши додолу, на пофарбований бетон, у вихорі болю й іскор він відразу ж збагнув: свідомість його не покинула. Приголомшити його не пощастило.
Скориставшись цією крихітною перевагою, він схопився на ноги і кинувся до східців на другий поверх. Ноги йому підкосилися. В очах попливли жовті кола. Здавалось, у голові його бовтаються мізки. Лежачи ницьма, він обернувся і крізь криваву запону в очах угледів свого ворога. Той ухопив його за ноги, наче під час гри у регбі. Висмикнувши ногу, Шаплен садонув його підбором в обличчя. Удар вплинув на супротивника мов удар струмом. Він рвучко схопився на ноги і кинувся до Шаплена. Скляний дах прошило холодним зблиском. Сяйнув ніж у руках нападника. Арно метнувся до східців, спіткнувся і, звівшись, подерся нагору рачки.
Чолов’яга навалився на нього ззаду. Шаплен штурхнув ліктем назад і пхнув супротивника на сталеві линви поруччя. Він не дуже розраховував на того стусана, та линви задудоніли, наче струни арфи. Той звук дещо йому підказав. Він обернувся і схопив ошелешеного зарізяку за комір. Просунув його довбешку поміж линвами і здушив за горлянку, як ото роблять кетчисти, що їх він бачив у телевізорі. Той страшенно захарчав. Та Шаплен не відпускав його. У мізках сіпалася тільки одна думка: забити або бути забитим.
Він стиснув його ще дужче — і відразу ж випустив.
Зарізяка стусонув його коліном у низ живота. То був навіть не біль. І не просто біль. У самісіньких глибинах його істоти роззявилася чорна діра. Дух йому забило. Серце перестало калатати. Він нічого не бачив. Ухопився за своє причандалля, наче силкуючись видерти з нього біль, і горізнач повалився додолу.
Він об щось луснувся головою. Покотився долівкою. На потилицю посипалися тюбики й пензлі. Стіл. Схопившись за нього, він зумів підвестися, мало не скинувши все, що там було. Потім обернувся. Зарізяка вже замахувався. Він дістав стусана в лівий бік, але втримався на ногах. Обох жбурнуло на цегляний блок. Сулії, флакони і пляшки поперекидалися і розбилися, а решта покотилася підлогою.
Йому пощастило відіпхнути зарізяку. Послизнувшись у калюжі, він впізнав той дух. Оліфа. Десь із підсвідомості зринула думка. Оліфа полімеризується від контакту з повітрям. Сидячи на долівці, він схопив відкриту пляшку. Намацав ганчірку і відчайдушно заходився терти її кінці один об одний.
Тінь знову насувалася на нього.
Шаплен тер, відчуваючи, як нагрівається в долонях та шмата.
Коли чолов’яга кинувся на нього, шмата спалахнула, осяваючи яскравим білим світлом усе довкруги. Вона засліпила Шаплена, і той навмання тицьнув ганчіркою в лице зарізяки. На ньому відразу ж спалахнула куртка. Він відступив, гепнув у калюжу оліфи, і туди відразу ж перекинулося полум’я. Зарізяка задриґав руками й ногами, наче той павук у вогні.