У нього інша місія.
Він створював нових французьких громадян.
Убравши латексні рукавички, він узявся до незаповнених паперів — електронних паспортів зі значком, що свідчив про наявність чіпа. Все за останнім словом техніки.
Уже почав був працювати, аж йому дещо спало на думку. Невдалий задум, та вже пізно відмовлятися від нього. Обома руками від відкинув чуприну: там побачимо.
Поки що до праці.
Треба рятувати шкуру Ноно.
Флері-Мерожі, жіночий ізолятор.
Її неспокійний сон урвався гамором.
У коридорі галасували, балакали, тупотіли. Вона зиркнула на годинника: десята ранку. Встала і притулилася вухом до дверей. Галас дужчав. В’язні аж казилися. Здається, у п’ятницю тут побачення з ріднею.
Вона лягла знову й аж здригнулася, почувши, як гримнуло засувом. На порозі стояла наглядачка. Її переводять до іншої камери. Хочуть запроторити до карцеру. Терміново везуть до слідчого. За кілька секунд вона перебрала всі варіанти.
— Шатле, в кімнату для побачень.
— До мене прийшли?
— Так, хтось із родичів.
Усередині щось урвалося. У неї тільки один родич.
— То ти йдеш чи ні?
Вона вбрала куртку з каптуром і почвалала за наглядачкою. У коридорі вона спробувала пристосуватися до ходи інших бранок. Примари в тренувальних костюмах, чорних чадрах і довгих широких бубу. Регіт, човгання кросівок. Шлях до кімнати для побачень видався їй нескінченним. Тільки калатання серця провадили її вперед. До горла підступала нудота.
Вона й не помітила, як опинилася в учорашньому коридорі. Засклені комірки. Ґрати на вікнах. Двері з шаруватого скла. Та сьогодні атмосфера була тут інакша. У комірках реготалися дітлахи. Об стіну гупав м’яч. Плакало немовля. Ясла якісь, а не в’язниця.
Наглядачка зупинилась і відчинила двері. Чолов’яга, що чекав Анаїс, обернувся.
То був не батько.
То був Матіас Фрер.
Якимось дивом він примудрився промикнутися сюди, відбувши всі перевірки і пройшовши крізь усі контрольні пункти й огляди.
— Ви не вийдете звідси, — сказала вона, сідаючи за стіл напроти нього.
— Не турбуйтеся про мене, — відказав він спокійно.
Вона втягнула голову в плечі, затиснула долоні поміж колінами й зітхнула. Отак вона завжди знаходила в собі сили, щоб упоратися з несподіванкою. Уявила, який у неї вигляд. Обличчя змарніле, сама розпатлана, замурзана. Та й одіж, наче в пацієнтки стаціонару.
Вона звела очі й подумала, що це наразі не має значення. Ось він, перед нею. Змарнілий. Потовчений. Нервовий. У дорогому одязі та з розбитою мармизою. Так довго чекала вона цієї миті… Хоч і не вірила, що вона настане.
— Нам треба поговорити, — так само спокійно мовив він.
Яскравими спалахами замигтіли згадки: ось він біжить будинком марсельського суду, промикається поміж трамваями в Ніцці, цілиться з пістолета в зарізяк на вулиці Монталамбер.
— Але часу в нас усього півгодини, — провадив він, показуючи на годинника на стіні.
— Хто ви сьогодні?
— Ваш брат.
Вона зареготала. Так само втягуючи голову в плечі, вона потерла долоні одна об одну, наче мерзла чи потерпала від наркотичної абстиненції.
— А папери як роздобули?
— Довго розповідати.
— Слухаю тебе, — сказала Анаїс, переходячи на «ти».
Матіас Фрер — той, кого вона так називала — розповів про три вбивства. Мінотавра. Ікара. Урана. Пояснив, що в нього синдром «пасажира без багажу». Назвав три особистості, якими йому довелося побувати. Психіатр Фрер від січня 2010 року. Волоцюга Януш від листопада до грудня 2009 року. Божевільний маляр Нарцис — від вересня до жовтня…
Загалом, нічого несподіваного. Вона вже про все здогадалася або майже про все. Та дещо побачила тільки зараз. Фрер перший опинився коло Ікарового трупа — Бляшаний бачив його на березі. Крім того, дуже важливу роль відігравало тут російське слово «мотрійка», лиш він не знав яку.
— А хто ви тепер? — запитала вона.
— Той, хто був до Нарциса. Чолов’яга на ймення Ноно.
Вона нервово зареготалася. Він усміхнувся у відповідь.
— Арно Шаплен. Я був ним місяців із п’ять.
— І що ж ви робили у тій шкурі?
— Менше з тим.
Він розповів їй про всі ті замахи, яких зазнав відтоді, як дременув із Бордо. П’ять усього. Таке враження, наче він був невразливий або йому страшенно таланило. Скрізь за ним полювали люди в чорному. А вони дужчі від поліцаїв. Принаймні набагато меткіші.