Анаїс обурилася.
— Номер приховано, — казав він далі. — Це останній дзвінок, якого я отримав, як був Шапленом. Наступного дня моя особистість стала іншою. Мені треба знайти цю жінку!
Анаїс глянула на стиснутого кулака. Серце затиналося. Її душило розчарування.
— Я записав ще одного номера, — провадив він уже тихіше. — Мій новий мобільник. Я можу на тебе розраховувати?
Вона потайці сховала записку до кишені спортивних штанів.
— Шаплен теж шукав убивцю?
— Так, але по-іншому. Він використовував сторінки для знайомств. Зокрема, клуб Саша.ком. Не чула про нього?
— Ні.
— Анаїс, пробий цього номера. Треба знайти її. Я мушу побалакати з цією жінкою, як не пізно ще.
Анаїс глянула в його запалені очі. На мить вона побажала своїй суперниці смерті. Але відразу ж видерла цю пухлину зі свого серця.
— Ти задля цього і прийшов? — насилу промовила вона.
Задзеленчав дзвоник. Побаченню край. Він зморено всміхнувся і підвівся. Попри змарніння і кепський вигляд, гарячковий погляд і розтовчений ніс, у ньому відчувався отой колишній чар.
— Не верзи дурниць.
Після побачення Анаїс попросила, щоб їй дали змогу побалакати телефоном. Реально це означало, що їм доведеться накинути гак, пройшовши північним крилом ізолятора, де на стіні висіли апарати. Наглядачка не заперечувала. Вона ще не втямила, що Анаїс перебуває під посиленим наглядом.
Була пора прогулянки, тож біля телефонів не виявилося жодної бранки. Анаїс набрала номер із пам’яті. Треба квапитися, поки її не охопила депресія. Поплакати вона встигне у себе в камері. Оце побачилася вона з Матіасом Фрером, та й що? Звична поліційна праця. Фахове співробітництво. Та й край.
— Алло?
— Ле Козе, це Шатле.
— Анаїс? Куди ти там улипла?
Новини про стрілянину та її арешт сягнули Південного Заходу.
— Та довго розповідати.
— Я можу стати тобі в пригоді?
Вона озирнулася і побачила, що наглядачка ходить туди-сюди, обернувшись до неї спиною, а обличчям до широкого заґратованого вікна.
— Я продиктую тобі час і дату дзвінка з прихованого номера і номер телефона, куди дзвонили. З’ясуй ім’я і координати того, хто дзвонив. Негайно.
— Ти не міняєшся, — зареготався він. — Кажи.
Вона назвала номера телефона, день і час. Почула, як він перемкнувся на іншу лінію. Передав комусь ту інформацію і повернувся до неї.
— Мені телефонував Абделятіф Дімун.
Вона не відразу второпала, хто це. Координатор з криміналістичної служби в Тулузі. Воїн пустелі.
— Що він хотів?
— Ти надсилала йому якесь сміття з марсельського берега.
Це геть вилетіло в неї з голови. Сміття, що знайшли біля Ікарового тіла.
— Він дослідив його?
— Авжеж. Це те, що принесло хвилями. Але там є одна цікава деталь. Уламок дзеркала. Він гадає, що воно потрапило туди іншим шляхом. Може, випало з кишені убивці.
— Чому?
— Бо на уламку нема солі. Він не з моря.
Уламок дзеркала. Досягнення, нехай йому дідько!
— Та це ще не все, — провадив Ле Коз. — Вони виявили на нім сліди йодистого срібла.
— А що це означає?
— Дзеркало обробляли. Його навмисне занурювали в йодисте срібло. Щоб зробити світлочутливим. Це дуже давній спосіб, йому, здається, вже десь 150 років. Так виготовляють дагеротипи.
— Що?
— Це попередник фотографії. Я це з’ясував. Виполіроване і вкрите сріблом дзеркало зберігає відбиток з об’єктива. Потім його обробляють йодною парою і дістають зображення. Коли з’явилася плівкова фотографія, техніка дагеротипу вийшла з ужитку, бо не дозволяла відтворювати знімки. Адже давала вона тільки позитивне зображення, а негативне — ні.
— Дімун гадає, що це дзеркало — носій дагеротипа?
— Так. І це дає добрячу зачіпку. Крім кількох фанатиків, ніхто вже не користується цією методою.
— Ти вже щось з’ясував?
— Та ось візьмуся.
— Знайди організацію, до якої належать любителі цієї методи. І дай список усіх, хто застосовує цю техніку.
Розмовляючи, вона раптом чітко уявила собі, як діє вбивця. Убиває. Потім розігрує якийсь грецький міф. Далі знімає його, й то тільки раз і в єдиному примірнику, на вкрите сріблом дзеркало. Її аж затрясло. Десь, либонь, існує приміщення, в якому зберігаються ці жахливі зображення. Вони наче вкарбувалися в її мізках, зблискуючи в сутіні. Зарізаний Мінотавр. Обгорілий Ікар. Кастрований Уран. Хто далі?
— Я здобув інформацію за твоїм номером. Маєш чим записати?
— Запам’ятаю.
Він сповістив її про ім’я й координати таємничої співрозмовниці Арно Шаплена. Нічого вони їй не казали, та її наче струмом пронизало. Вона подякувала Ле Козові, схвильована тим джерелом тепла, до якого було п’ятсот кілометрів.