Справжнє ім’я Феліс було Анна-Марія Штрауб.
Тепер він її впізнав. У його спогадах риси обличчя були перехняблені, спотворені зашморгом, який переламав їй в’язи. Та це була таки вона. Мертва. Вішальниця. Примара з його снів. Анна-Марія Штрауб. Єдина жінка, що він, як йому здавалося, кохав, не була пацієнткою психіатричної клініки. Була вона дівчиною-ескортницею, з якою він запізнався на Сашиних вечірках. Вона присмокталася до нього неначе п’явка, якій платили за участь у таких зустрічах. Його спогади — жагучі ночі в палаті Анни-Марії, божевілля його коханки, її тіло, що теліпається на його ж таки паску, — цілковита облуда й галюцинації. До сьогодні в нього мало що було. Але й та мализна тепер вивітрилася, неначе дим.
Шаплен заплющив очі, намагаючись зібратися на силі. Відчувши згодом, що трохи вже заспокоївся, він розплющив очі й дочитав довідку. До клубу вона вступила в березні 2008 року. Мешкала в Десятому окрузі Парижа, на вулиці Ланкрі. Двадцять сім років. На інші запитання анкети вона не відповіла. Ні про фах, ні про прибутки, хобі чи дозвілля… Саша не наполягала. З такою кандидаткою сваритися нема чого.
Він зауважив, що наступного року Анна-Марія Штрауб не поновила членства в клубі. Шаплен простежив хронологію. Дещо не узгоджувалося. Вона регулярно відвідувала клуб від березня 2008 до лютого 2009 року. Але ж тоді Ноно ще не існував. Юсеф казав, що він прийшов на світ тільки в березні 2009 року. То коли ж зустрів він Анну-Марію Штрауб? У якому житті?
А що, як припустити: він познайомився з нею 2008 року, коли був якоюсь іншою особистістю, але теж членом Сашиного клубу, тільки під іншим іменем. Ще раз клацнув мишею і відкрив історію зустрічей Феліс. Вечірки, де вона побувала, прізвища учасників, що їхні телефони вона захотіла взяти. Якщо він правильно мислить, то його прізвище має бути в цім переліку.
До грудня 2008 року вона взяла участь у майже сорока вечірках. І при цім зацікавилася лише дванадцятьма номерами. Ще раз клацнув і прокрутив список псевдонімів. Жоден ні про що не говорив йому. Він відкрив кожну теку в пошуках своєї світлини. Та її там не було.
Він усе ж таки оглянув обранців Феліс. 21 березня 2008 року вона взяла телефон Родріго. Справжнє ім’я — Філіпп Депре, сорок три роки, розлучений, дітей нема. П’ятнадцятого квітня зацікавилася Сандоканом, у житті — Сільвен Дюр’є, п’ятдесят один рік, удівець. 23 травня 2008 року вона вподобала Жанті Мішеля, він же Крістіан Мйоссан, тридцять дев’ять років, одинак. 5 червня 2008-го — Алекса-244, справжнє ім’я Патрік Серена, сорок один рік, одинак…
Далі було те саме. Що ж привабило Феліс у тих чоловіках? Вона була професіоналка. Надзвичайно вродлива жінка, що заробляла своєю привабливістю. Реалістка, для якої її зовнішність стала безвідмовною зброєю. Що їй треба було від тих простаків?
За чверть одинадцята. Саша ось-ось прийде додому. Він занотував до записника, якого носив у кишені, координати жертв Феліс, потім вставив флешку, яку придбав удень. Скопіював теки і зітер сліди своєї присутності.
Виходячи з хати, Шаплен подумав, що ще не до кінця розібрався з тими анкетами. Адже свою анкету він так і не проглянув — Арно Шаплен, він же Ноно, за 2009 рік. І нічого не знайшов про Медіну. Як він познайомився з нею, може, в Саші? Невже та сама історія сталася в нього двічі, з двома різними дівчатами? Голос Медіни: «Ситуація загострюється. Я боюся». То Медіна мертва? А Феліс? Вона справді загинула в петлі?
Перший номер, Філіпп Депре, він же Родріго, помер.
Другий, Сільвен Дюр’є, він же Сандокан, відповів після четвертого сигналу.
— Пан Дюр’є?
— Еге ж.
— Я телефоную вам із приводу Анни-Марії Штрауб.
— Кого?
— Феліс.
Коротке мовчання.
— Хто ви?
Його заскочили зненацька, та він одразу ж оговтався.
— Офіцер судової поліції.
Набравши у груди повітря, його розмовник твердо сказав:
— Прикрощі мені не потрібні. Я й знати не хочу, що вона там накоїла. І чути про неї не хочу.
— Ви знали, що вона зникла?
— Я не бачив її півтора року. Вона кинула мене після трьох побачень, геть нічого не пояснивши. Більше я про неї й не чув.
— Коли ви побачили її вперше?
— Якщо ви збираєтеся мене допитувати, викличте мене до комісаріату.
Дюр’є кинув слухавку. Шаплен ковтнув кави. Він зайшов до каварні на бульварі Сен-Жермен. Шкіряні диванчики. Тепле світло люстр. Віддалений гамір — у каварні майже нікого не було.