Наступний номер.
Після двох сигналів відповів жіночий голос.
— Алло?
Шаплен того не сподівався. Він зазирнув до записника і прочитав ім’я третього обранця.
— Крістіана Мйоссана, будь ласка.
— Це що, жарт?
Він утнув помилку, та не знав яку. Намагаючись виграти час, він повторив уголос набраний номер.
— Це справді Крістіанів номер, — вже трохи м’якше відповіла та жінка.
Шаплен постарався розмовляти співчутливо.
— Либонь, я невдало висловився. Я телефоную з приводу пана Мйоссана, і…
— Хто ви?
Він знову назвався офіцером судової поліції, не кажучи свого прізвища.
— То є якісь новини?
Тепер її голос звучав інакше. Роздратованість заступила надія.
— Можливо, — навмання кинув він.
— Які ж?
Він зібрався на дусі. Рухався він наосліп, та в цьому ділі в нього вже був сякий-такий досвід.
— Вибачте, ви не могли б спершу сказати мені, хто ви?
— Наталі Форестьє, його сестра.
Він гарячково міркував. Якщо Мйоссанова сестра розмовляє його мобільником, це означає, що він помер, занедужав або пропав. Запитання поліцаєві про новини вилучало хворобу.
Він відкашлявся і заговорив із уже звичними інтонаціями слідчого.
— Я хотів би повернутися до декотрих фактів.
— О Боже… — Тепер її голос здавався геть стомленим. — Я вже стільки разів про це розповідала…
— Пані, — сказав він басом, намагаючись промовляти вагомо, — мені доручили цю справу, щоб прояснити певні моменти. Я повинен допитати кожного важливого свідка.
Усе воно було дурня: допіру він набрав номер чоловіка, що загинув або пропав безвісти, та жінка нічого не помітила.
— То у вас є щось нове чи ні? — запитала вона.
— Спершу дайте відповідь на мої запитання.
— А ви що ж… знову мене викличете?
— Шкодую, але доведеться. А зараз я хотів би вас попросити нагадати деякі подробиці.
— Слухаю вас, — відказала вона пригнічено.
Шаплен подумав і розпочав із найзагальнішого запитання.
— Як ви дізналися про те, що сталося з вашим братом?
— Першого разу чи другого?
Не можна померти двічі. Отож, Крістіан Мйоссен пропав. Два рази.
— Для початку побалакаймо про перший раз.
— Мені зателефонували з поліції. До них звернулося Крістіанове керівництво. Уже два тижні від нього не було жодної звістки. Мій брат їм не телефонував і не надсилав медичних довідок. А він так ніколи не робив.
— Коли вам зателефонували?
— 10 липня 2008 року. Я це дуже добре пам’ятаю.
Шаплен записав дату і порівняв зі своїми нотатками. Уперше Мйоссан зустрівся з Анною Марією Штрауб 23 травня 2008 року. І менш ніж за два місяці він зникає. Може, це якось пов’язано?
— А ви самі не помітили, як він зник?
— А ви читали мої свідчення?
— Ні. Волію не засмічувати мізки домислами перед допитом свідків.
— Дивна метода!
— Та вже яка є. То чому ж ви не помітили, що брат зник?
— Бо вже дванадцять років, як ми посварилися.
— Через що?
— Там була проблема зі спадщиною. Помешкання в Парижі. Одне слово, дурня…
— Його родина теж не помітила, як він зник?
— У Крістіана не було родини. — Голос її тремтів. — Він був сам, як палець, розумієте? Увесь час сидів у мережі, на сторінках для знайомств. Я тільки потім про це дізналася. Зустрічався з жінками… з повіями, з ким завгодно…
Певне, Шаплен збирав ту інформацію по крихтах і намагався заповнити нею прогалини в загальній картині розслідування. Наталі Форестьє згадала про два зникнення.
— І коли його знайшли?
— У вересні. Насправді поліція виявила його наприкінці серпня, та мені зателефонували аж у середині вересня.
— Чому вас сповістили так пізно?
Наталі затнулася. Здається, необізнаність розмовника дедалі дужче пантеличила її.
— Бо Крістіан казав, що звати його Давід Лонґе. І геть забув, хто він насправді.
Цього він не сподівався. У Крістіана Мйоссана, якого обрала Феліс, була реакція втечі. Він теж «пасажир без багажу».
— І де його знайшли?
— Забрали його разом з іншими волоцюгами наприкінці серпня на Парі-Пляжі. У нього була амнезія. Спершу його відвезли до психлікарні поліційної префектури, тієї, що ви прозиваєте Три Пе.
— Така вже процедура.
— Потім його перевели до Святої Анни.
— Ви не пригадаєте ім’я психіатра, що його лікував?
— Ви жартуєте чи як? Крістіан перебував там майже місяць. Я щодня ходила до нього. Лікаря звати Франсуа Кубела.