— Із рік тому.
— І що він пропонував?
— Ловити йолопів.
— Французькою, будь ласка.
— Нам треба було брати участь у датингах і обирати чоловіків, які відповідали б певним параметрам.
Якщо вилучити неймовірне, що залишається? Неможливе.
Кастинг для обирання піддослідних щурів.
— Які то мали бути параметри?
— Потрібні були жалюгідні одинаки, в яких у Парижі нікого нема. Податливі, невпевнені в собі. І бажано трохи дурнуваті. — Вона посміхнулася поміж двома затяжками. — Одне слово, цілковиті невдахи.
Усе збігалося. Як знайти в Парижі чоловіків, які не мають жодної опори, вразливих невротиків? Найліпше полювати поміж такими самими одинаками, що шукають споріднену душу. Вечірки були для цього найпридатнішим місцем. Там можна і здобич нагледіти, і познайомитися з нею, і заманити її в пастку такими принадами, як Лейла, Медіна чи Феліс. Спосіб дуже давній і відомий.
Попри те, що діяло опалення, Лейла знай трусилася. І куди ото поділася закута в броню войовниця з «Джонні»? Плечі її, груди, та й сама постать наче аж удвічі поменшали. Зараз вона скидалася на те, чим і була насправді. Дівчина з передмістя, що надивилася реаліті-шоу й начиталася глянсових журналів, тож її мрії сягають не далі ВІП-зони в модному шинку. Арабка, яка втямила, що в неї є тільки одне знаряддя, щоб наблизитися до цієї мети, та часу обмаль.
— А із замовниками ти зустрічалася?
— Авжеж.
— Який у них вигляд?
Її ніздрі роздулися, з них вирвався дим.
— Часом вони скидалися на охоронців. Часом на викладачів. Та всі скидалися на поліцаїв.
— А вони казали, нащо потрібен оцей… ну, кастинг?
— Казали, буцім обирають чоловіків для випробування ліків. Наче від голови. Казали, що досліди на людях були завжди. Що це необхідний етап після тестів на тваринах. — Вона похмуро зареготалася. — Казали, наче ми — проміжна ланка поміж тваринами і людьми. Хтозна, комплімент воно чи ні.
— А вони не попереджували, що це небезпечно, що їхні препарати нівечать мізки? — Шаплен підвищив голос. — Що ці піддослідні щурі навіть не знають про свою участь в експерименті?
Лейла з жахом подивилася на нього. Шаплен відкашлявся і змусив себе заспокоїтися. Потім опустив шибку, бо в салоні задушитися можна було від диму.
— І ви не побоялися туди встрявати? Не подумали, що це незаконно чи небезпечно?
— Кажу тобі, вони скидалися на поліцаїв.
— Може, так навіть небезпечніше.
Лейла промовчала. Щось тут було не так. Чому ці безмозкі ескортниці не побоялися погодитися на пропозицію, що скидалася на змову?
Арабка відкинулася на підголівник і вдихнула чергову смужку диму.
— Це все Медіна. Вона умовила нас. Сказала, що ми заробимо грошенят і навіть спати ні з ким не треба буде. Що треба брати, поки дають. Бути дужчими від системи. І все інше.
— І скільки дівчат цим займалося?
— Хтозна. Четверо чи п’ятеро. Принаймні, скільки я знаю…
— Як це все відбувається?
— Та ходимо до Саші на вечірки, перебираємо чоловіків…
— Чому саме в цьому клубі?
— Не знаю.
— Гадаєш, можуть бути й інші дівчата, що працюють в інших клубах?
— Хтозна.
— Далі.
— Як знаходимо підхожого чолов’ягу, питаємо його номер. Зустрічаємося раз, удруге, та й годі.
— А чоловіків… ви самі обираєте?
— Ні. Вони.
— Хто?
— Ті, що платять нам. Поліцаї.
— А як вони можуть обирати в реальному часі?
Вона двозначно всміхнулася. Попри переляк, спогади про ті побачення її й досі тішили. Її вуста знай хукали димом. В авті вже нічогісінько не було видно.
— Нам дають мікрофон. З навушником, як ото на телебаченні. Ми ставимо запитання. Ті, що їх нам звеліли ставити. А вони все чують і обирають.
Шаплен уявив собі цих закулісних акторів. Психологів, неврологів, військовиків. Сім хвилин на складання профілю. Небагато, та для початку досить. Достатньо, щоб дівчата працювали далі з тим об’єктом.
Раптом він аж підстрибнув. Потім ухопив Лейлу за руку, розгорнув їй коси, зазирнув у виріз. Та на засмаглій шкірі не було ні мікрофона, ні ще якогось пристрою для прослуховування.
— Щось негаразд?
Шаплен випустив її.
Вона дістала ще одну цигарку і сказала:
— Та нема там ні хріна!
Йому трохи полегшало, й він заходився розпитувати далі.
— А що відбувається, коли ви когось оберете?
— Я ж казала. Кілька разів зустрічаємося з ним у заздалегідь обумовлених місцях. За нами стежать. Фотографують. Знімають на камеру. — Вона зареготалася. — Геть чисто мов кінозірок!