Він завмер. Зарізяка був тут, за кілька кроків, харчав, задихався і гарчав, немов знавіснілий хижак. Шаплен відчував, як напружено пульсує артерія на шиї. Він чув усе. Непевні кроки вбивці, його уривчастий подих, його страх… Відчуття, що ця холоднокровна звірюка охоплена панікою, завдавало йому майже фізичної втіхи.
Поволі освітивши мансарду, супротивник попрямував до ванної. Шаплен вискочив зі схованки і стріляв, аж утямив, що засувну раму заклинило і він дарма тисне на гачок. Перегородка з шаруватого скла впала. Скло праворуч, над письмовим столом, було розбите. У пітьмі тріпотіли клапті вітрил. Та зарізяка так і не впав, він заліг праворуч, на східцях.
Недовго думаючи, Шаплен кинув пістолета і метнувся у ванну. Поки він шукав хоч якийсь отвір, вихід, віконце, зарізяка вже ліз угору, стріляючи з пістолета.
Настало затишшя. Від порохового запаху дихнути не можна було. Шаплен помітив, що в усіх кутках знову никає світляне кружало. Зарізяка його не бачив. Воно й не дивно: Арно зачаївся у ванній. Він стискав у руці уламок скла, і то був останній його шанс. Кроки наближалися. Поворухнутися не можна було: у ванній повнісінько скляних друзок.
На якій відстані перебуває зарізяка?
За п’ять метрів?
За три?
За один?
Звук пролунав так близько, що Шапленові здалося, ніби скло хряснуло в його зубах. Він ухопився за край ванни і скинувся на ноги, розтинаючи пітьму своїм клинком. Та удар потрапив у порожнечу. Арно послизнувся і впав, гупнувши потилицею об змішувач.
Коли він розплющив очі, пістолетна цівка була за декілька сантиметрів од його чола і зарізяка чимдуж тиснув на гачка. Шаплен мов дитина затулив обличчя долонями, аж почув клацання. Зброю заклинило. Засліплений ліхтарем, Шаплен махнув рукою і поцілив убивці в обличчя. Вбивця силкувався викинути набій, що застряв у засувній рамі. Шаплен звівся на коліно. Ухопив супротивника за потилицю і всадив йому скло в обличчя. Тепер він бачив, куди ціляє. Скло врізалося зарізяці в праву щоку і вистромилося крізь ліве око. Напасник так і не випустив пістолета. Його трясли корчі. Закріплена під цівкою лампа металася, освітлюючи дно ванни, і відбите світло осявало всю сцену.
У люстрі Шаплен бачив прохромлене обличчя супротивника і свого рота, що роззявився від крику. Обидва волали мовчки, самісінькими очима. Поки він приходив до тями, зарізяка і далі цілився в нього. Та в руці його вже нічого не було. Він повалився додолу. Шаплен виліз із ванни. Умирущий сіпнувся востаннє і згріб його за ногу. Арно наступив йому на голову, забиваючи уламок, аж те скло хряснуло в нього під закаблуком. Ляпнув останній струмінь крові.
— Що там коїться? З вами все гаразд?
Шаплен відчайдушно зиркнув униз. Сусіди зібрались у дворі, намагаючись бодай щось розгледіти крізь подерті кулями штори. Він узяв свого ЧЗ і, про всяк випадок, пістолета зарізяки. Тактичний ліхтар тепер світився у нього в кишені.
Він відчинив шафи в мансарді, схопив якесь пальто, здер із себе закривавленого плаща і перебрався.
— Там є хтось?
Він жбурнув додолу макет «Пена Дюїка І» і роздушив його ногою. Звідтіля випали банкноти по п’ятсот євро. Він похапав їх жменями і порозпихав у кишені. Папери теж прихопив — паспорти, посвідки особи, картку медичного страхування. Потім виліз на письмового стола і просунув голову крізь розбите скло. Довкола були оцинковані покрівлі, ринви, карнизи…
Він переступив раму і плигнув на дах.
ВХІД ДЛЯ АКТОРІВ.
Ото так назвав водій таксі непомітні двері клініки Святої Анни, в будинку номер сім на вулиці Кабаніс. Такі собі двері в глухому мурі божевільної фортеці. Те, що йому й треба. Шаплен нітрохи не прагнув урочисто увійти парадними дверима медичного центру. Він розрахувався з таксистом і вийшов надвір, де стояла холоднеча.
Пів на дев’яту ранку.
Дременувши з дому, він довго вештався вулицями, щільніше загортав поли пальта, приховуючи сліди крові й дух пороху на своєму вбранні. Він відчував, як волога життя, просякнувши крізь мокру і вже холодну сорочку, засихає на його шкірі.
Ото так він і йшов навмання, розгублений, приголомшений, аж змирився з тим, що в нього нема будучини. Піти до відділення швидкої допомоги в лікарні Святої Анни. Припинити опір. Здатися. Це єдине, що йому залишається.