Коли вона повернулася до кабінету, Соліна був не сам. Біля нього стояли двоє хлопів з манерами зарізяк.
— Оце гот Фітон і класик Сернуа. Мої найкращі хлопці. Вони допомагатимуть тобі до понеділка.
Анаїс озирнула їх. Перший — худий неголений паруб’яга у брудних джинсах, темних кросівках і чорній куртці, з-під якої виглядала футболка з витягнутою мармизою Іґґі Попа. Зі своїм коротким хвостом на потилиці й підведеними очима він скидався на запеклого наркомана. Другий, так само високий, та вдвічі важчий, був у пожмаканому фірмовому костюмі, замурзаній краватці та з триденною щетиною, що не дуже узгоджувалася з його короткою стрижкою. Табельна зброя в обох демонстративно висіла при боці.
Ті хлопці відразу сподобалися їй. Ці неформали були схожі на її команду в Бордо. І водночас вона збагнула, що для кримінального розслідування вони годяться не більше, ніж вона для гаптування хрестиком. Чемпіони з рукопашної, а не з такої копіткої мурашиної праці, як слідство.
— А кабінет?
— Поруч із моїм. Я з тебе очей не зводитиму. Ти й не ворухнешся, щоб я не знав.
Вона подумала про дагеротипи і пошукала лазівку. Та на думку їй нічого не спало.
— Вирішуй, — сказав Соліна. — Утім, що тут обирати.
За дві години читання всі його припущення загалом дістали підтвердження. Щоденник Франсуа Кубели містився в п’ятьох невеличких зшитках у клітинку, розбірливо написаних кульковою ручкою густим почерком. Він працював, як давніше було — ні комп’ютера, ні флешки, ні мережі. Тільки ці шкільні зошити, що він сховав у занедбаній хатині.
Він завів щоденника 4 вересня 2008 року, коли до його відділення в клініці Святої Анни надійшов сорокарічний чоловік з амнезією. Кубела вирішив фіксувати кожен етап перебігу його недуги. Незабаром до пацієнта, що категорично відмовлявся пройти томографію чи рентґен, повернулася пам’ять. Його звати Давід Жильбер. Він інженер. Мешкає у південному передмісті Парижа.
Кубела все перевірив, і все виявилося вигадкою.
Водночас розслідування зникнення Крістіана Мйоссана привело поліцаїв до клініки Святої Анни: Давід Жильбер насправді був Мйоссан. Потроху, мовби неохоче, пацієнт повернувся до своєї достеменної особистості. Після місячного курсу лікування його виписали до сестри Наталі Форестьє. Кубела підтвердив свій діагноз: Мйоссан зазнав дисоціативної втечі. Майже невідомий у Франції синдром.
Психіатр вивчив практично все, що написано з цього приводу англійською, а також порозпитував колег. Так він дізнався про ще один випадок. У Лор’яні, в спеціалізованій клініці в Шатеньє, лікувався такий собі Патрік Серена. У вересні 2008 року він вештався уздовж шосе коло Сен-Назера і казав, що звати його Александр. Він виявився комерційним представником мережевого видання, одинаком, і мешкав у Пюто, в Дев’яносто другому департаменті. Пропав у квітні 2008 року під час службової мандрівки. Як він опинився в Бретані? Що викликало дисоціативну втечу? Що відбувалося з ним від квітня до вересня 2008 року? Він підписав заяву про госпіталізацію й упродовж певного часу лікувався у Шатеньє.
Кубела зазначив схожість між цими двома випадками, адже вони збігалися навіть у часі. Він подався до Лор’яна, побалакав із Сереною. І умовив його подати запит про переведення до клініки Святої Анни. Пацієнт охоче відповідав на запитання лікаря, та, як і Мйоссан, уперто відмовлявся від будь-яких просвічувань.
Лікар дослідив пам’ять обох пацієнтів, удавшись до медикаментів, гіпнозу і бесід. Потроху йому пощастило виявити інші збіги в їхніх спогадах. Наприклад, вживання псевдонімів. Крістіан Мйоссан часом називав себе Жанті Мішель, Серена — Алекс-244. Психіатр не міг пояснити походження тих прізвиськ. Пацієнти невиразно пам’ятали і якісь місця. Рибальський бар, поділений на кабінки лляними фіранками. Сріблястий льох із диванчиками у формі інфузорій.
Кубела обійшов усі паризькі бари й у Четвертому окрузі знайшов «Піткерн», а в Дев’ятому — ретрофутуристичний бар «Веґа». В обох відбувалися вечірки клубу Саша.ком. Кубела згадав про псевдоніми і дійшов висновку, що в пошуках спорідненої душі самотні Мйоссан і Серена зареєструвалися на сторінці в Саші.
Грудень 2008 року. Кубела завів уже третього зошита, аж колега з клініки Святої Анни розповів йому про ще один випадок дисоціативної втечі, згадуваний на семінарі в Блуа. Кубела знайшов хворого в медичному центрі Ла-Ферте під Туром. Поміж цими трьома випадками була разюча схожість.
І цього разу хворий на амнезію вважав, що до нього повернулася пам’ять. Як і решта, він відмовлявся від сканування, як і вони, він врешті дізнався своє достеменне ім’я. Марк Казарак’ян. Вірменин з роду, поміняв купу професій, аж поринув у депресію, що позбавила його змоги працювати. Жив у Сартрувілі, в липні 2008 року зник, потім з’явився в Ендр-е-Луарі, нічогісінько не пам’ятаючи.