— У когось із членів фонду були проблеми із правосуддям?
— Та ні! Хоча хтозна…
— Ніхто не висловлював чудернацьких думок?
— Ні.
— Ніхто не потерпає від психічних розладів?
Гладун втупився в Анаїс тяжким поглядом і промовчав. У тій скляній комірці він здавався ув’язненим, наче кит в акваріумі.
Вона перейшла до головного.
— Як я зрозуміла, в техніці дагеротипії важливу роль відіграє хімія.
— Авжеж. Дагеротип спершу обробляють йодистою парою, потім випарами ртуті. А потім…
— Поміж цими етапами може застосовуватися кров? Людська кров?
— Не зрозумів запитання.
— У крові міститься оксид заліза. Може такий компонент брати участь у хімічних перетвореннях? Наприклад, на останньому етапі, коли зображення вкривають димером хлориду золота?
Марк Сімоніс здавався переляканим. Він здогадувався, що їй відомо більше, ніж вона йому сказала.
— Можливо… Не знаю я.
— Хтось із цих людей, — провадила Анаїс, махаючи списком, — казав про такі дослідження?
— Ні, звісно.
— А чи нема поміж ними хіміків, що знаються на цьому ліпше, ніж усі інші? Дагеротипників, які захоплюються органічною хімією?
— Нічого такого я не чув.
— Дякую, пане Сімонісе.
Вона обернулася до нього спиною. Він ухопив її за руку.
— Ви підозрюєте когось із нас у вбивстві?
Повагавшись, вона вирішила облишити той поліційний тон.
— Як по правді, я й сама не знаю. Цей напрямок у розслідуванні ґрунтується тільки на припущеннях… — Вона роззирнулася довкруги. На полицях стояли слоїки із живим сріблом, упакування йоду і брому. — І ці припущення такі ж невагомі, як і ваші випари.
За п’ять хвилин вона була на паркувальному майданчику і розглядала план паризького передмістя. Анаїс намагалася розробити маршрут, з огляду на список імен та адрес.
Задзеленчав мобільник. Соліна. Вона підкинула телефон на долоні, гадаючи, могли його запеленгувати чи ні. Треба було викинути його, зразу ж як вона вийшла з в’язниці.
Після п’ятого дзвінка вона відповіла заплющившись, ніби очікувала вибуху.
— Ох ти ж і лярва… я в житті такої ще не бачив!
— Та довелося. Потрібно було пройти іншим слідом.
— Яким це?
— Не можу тобі сказати.
— Що ж, тим гірше для тебе.
— Погрози мені анідесь.
— А два свіжі трупи?
— Чиї?
— Поки що невідомо. Двоє чоловіків у фірмових чорних костюмах. Одного закатрупили двома кулями сорок п’ятого калібру. Другому всадили в мордяку уламок скла. Дім орендував такий собі Арно Шаплен. Тобі це прізвище каже про щось?
— Ні, — збрехала вона.
Кров відпливла в неї від голови.
— За два квартали відтіля на вулиці Бреге знайшли їхнє авто. Чорне «ауді» Q7. Номер 360 643 АР 33. Це тобі теж нічого не каже?
Анаїс мовчала, намагаючись дати лад своїм думкам. Значить, Януш і цього разу вцілів. Тепер єдиною доброю звісткою від нього, на яку вона могла розраховувати, були трупи.
— І, здається, орендар помешкання за зовнішністю цілком відповідає Янушеві.
— А ти звідкіля знаєш? — запитала вона, обертаючи ключ запалювання.
— У декого довгий язик. А в поліції затонкі стіни.
— Хто провадить справу?
— Кримінальний відділ. Та я зателефоную прокуророві. Ця історія пов’язана зі стріляниною на вулиці Монталамбер. То я і буду її розслідувати.
— Ти можеш це довести?
— Доведу, якщо мені передадуть справу.
— А трупи де?
— А ти як гадаєш? В Інституті судової медицини, звісно.
Анаїс не знала, де він, але подумала, що знайде.
— Зустрічаємося там?
— Навіть не знаю, як ти це робиш, — вишкірився він. — Ти взуваєш мене, як хочеш, а я ще й прошу. Може, якось влаштуємо сеанс мазохізму?
— За півгодини?
— Я вже в дорозі. Чекаю тебе на місці.
Обидва зародки плавали в навколоплідній рідині, неначе два крихітні астронавти. Поміж кров’ю і водою, повітрям і духом. Легенькі, сплетені водно. Перший набагато більший. Проте саме він був нагорі. Другого затиснуто в долішню частину матки. Переможений. Над ними звивається і вигинається мережа судин, схожих на летюче коріння, як ото в тих рослин, що вирощують у невагомості на космічних станціях.
— У нас проблема.
Кабінет лікаря. Він не зводить очей із чоловіка і вагітної жінки, що сидять напроти нього. Вона молода білявка з майже білими косами, він здоровезний бородань. У кімнаті панують осінні барви. Червона, охряна, золотаво-брунатна. Тільки полаковане дерево і тканини пурпурового кольору.