Соліна і його супротивник так і завмерли. Криміналіст утерся рукою: з носа в нього цебеніла кров. Його колега, теж заляпаний кров’ю, тримався за вухо — під час бійки Соліна вирвав у нього сережку.
— Хто такі? — гаркнув Соліна.
— Військові, йолопе, — відказав перший хлоп. — Забирайтеся відсіля хутчій, а ми, дідько з вами, нікому не скажемо, що у вас встав на мерців.
Соліна вагався. Поліцаї з кримінального відділу відступили, оцінюючи нових супротивників. Санітари вшилися, коли запахло смаленим. Приголомшена Анаїс заклякла на місці. Вона спостерігала цю сцену очима дитини, якою раптом обернулася. Дівчинкою стала, що дивилася на світ дорослих людей, не в змозі його збагнути. І не просто світ дорослих. Світ її батька.
— Справу засекретили, — заявив другий, помахавши якимось офіційним документом.
Ніхто й не глянув на неї. Усі й так усе збагнули.
— Нехай вас перев’яжуть, і катайте відсіля. Ця справа вас більше не стосується.
Притискаючи руку до вуха, поліцай із кримінального відділу хрипко повторив:
— То все ж таки хто ви такі?
— Вам дадуть прочитати папір із підписом прокурора. У нім напевно є літери, якими нас позначено. Та то все дурня, вони нічого не означають.
— Ти сам кажеш, що це дурня, дідько б тебе вхопив! — виступив наперед Соліна. — То що ж воно таке?
Другий підійшов до одного мерця, накритого простирадлом. Узяв його за ліву руку, задер рукава і звів її так, щоб поліцаї побачили катетер для переливання крові.
— Знаєш, що це за штука?
Ніхто не відповів. Бійцям елітних підрозділів часом заздалегідь вставляють у вени такий катетер, щоб хутчій зробити переливання, якщо їх серйозно поранять. Хоч цим двом він так і не згодився.
— Вони з наших, — сказав вояк, закотивши рукава, щоб показати те саме. — Ми самі знайдемо тих, що їх забили. А ви повертайтесь у свої нори.
— А протокол?
Обидва драби зареготалися. Анаїс теж усміхнулася. У глибині душі вона рада була їх бачити. Вояки. Найманці. Зарізяки. Ті, що два тижні тому вдерлися в її життя. Промикнулися в її розслідування. Мало не до вбиральні ходили за нею…
Вони сіпали за шворки, а тепер їх просто втяли.
Проект «Мотрійка» згортався на порозі цієї трупарні.
— Нас завжди взуватимуть у сраку. Це нормально. Життя, як водиться, ставить нас раком.
Соліна напхав у носа вати і підбив підсумки в дусі своєї анальної філософії. Вийшовши з Інституту судової медицини, Анаїс змусила його сісти в її авто. Вони проїхали кілька сотень метрів, поминули моста й зупинилися перед входом до великого парку, що, як вона і припускала, виявився ботанічним садом.
Вона розповіла Соліні все, що дізналася останнім часом. Про проект «Мотрійка». Про загадковий препарат. Про людей, що на них його випробовували. Про те, як армія організувала все це під прикриттям «Метиса». Вона підвела риску, висловивши свою особисту думку: «Грі вже кінець».
Соліна помалу кивнув. Він був пригнічений, та не дивувався. Вразило його тільки одне.
— Ніколи не думав, що ти так легко облишиш цю справу.
— А мені нема чого полишати. Нам не слід встрявати до тих інтриг, що їх снують вояки й «Метис». Проти своїх не воюють, та й мета в мене інша.
— І що ж ти хочеш? Знаєш, я вже заплутався.
— Я хочу врятувати Януша.
Соліна похмуро зареготався.
— Так я ніколи не стану префектом поліції!
— Янушем прикривається вбивця. А ми його зловимо.
Поліцай звів брову. Гривка сухої трави на голій вершині.
— Кожен піде своїм слідом. Може, воно тебе здивує, та я певна, що Медіна Малауї якось пов’язана з «Мотрійкою».
— Ти ж сама казала, що нічого нам лізти в ті ігри.
— Ось тільки міфологічний убивця так чи інак причетний до цього діла. Люди з «Метиса» певні, що їхній препарат розбудив чудовисько в одному з піддослідних. Вони кивають на Януша. А я певна, що вони помиляються, але тільки почасти. Убивця таки хтось із піддослідних.
— А Медіна тут яким боком тичеться? Вона ж була хвойда.
Анаїс зітхнула. Тим слівцем він закаляв усіх жінок.
— Вона пов’язана з мережею піддослідних. Тим-то Януш і заліз до її помешкання.
— Поки ти десь лазила, мої хлопці через сервер простежили її виходи до мережі, а через оператора — телефонні дзвінки.
— То й що?
— Та нічого. Ні з ким із клієнтів вона в такий спосіб не перетиналася. Одне дивно: вона записалася на сторінку для знайомств. У клуб вечірок.
— Якого типу?
— Та звичайнісінький. Саша.ком. Пересічний сайт для пересічних людей.
Не найпридатніше товариство для дівчини-ескортниці, що звикла до багатіїв із Восьмого округу.