— У диспансері?
— Ні. Завідую невеликим відділенням у психіатричній клініці під Ла-Рошеллю. — Він стенув плечима. — Вигадали мені діло на схилі віку! Лікую таких самих хроніків, як і сам!
Кубела притулив філіжанку до вуст, не зводячи очей із Туанена. Йому здавалося, наче перед ним супутниковий знімок Землі. Тут було все — гори, річки, розломи, — воно було накреслене на шкірі, змальовувало генезу життя, тектонічні зсуви, виверження вулканів і льодовикові періоди.
— Чим я можу допомогти тобі?
Те раптове звернення на «ти» здивувало його, та потім навіть сподобалось. Зрештою, цей чоловік присутній був під час його народження.
— Я проваджу розслідування про перші дні мого життя. Хочу достеменно знати, за яких обставин я прийшов на світ.
— Та ж певна річ… Батьки нічого не розповідали тобі?
Він не став удаватися в подробиці.
— Батько вмер. А мати…
Туанен кивнув, дивлячись у філіжанку, і сказав:
— Я спостерігав її після твого народження. За тієї пори я керував диспансером тут, у Пантені. Те, що тепер називають соціальним лікувальним центром. Твоя матінка потерпала від серйозного психічного розладу. Та ти й сам це знаєш. Після пологів ми з твоїм батьком подали заяву про примусову госпіталізацію. Ти ж знаєш, що це означає?
— Я психіатр.
Дідуган усміхнувся і підняв філіжанку, наче хотів сказати: «Будьмо!» Його обличчя було виказувало цинізм і майже жорстокість людини, що згубила останні ілюзії, та дуже світлі очі надавали йому якоїсь світлої незворушності. Наче озерця в гірських тріщинах.
— А твоя мати ще жива?
— Жива. Та її здоров’я не поліпшало. Вона певна, що під час її вагітності зробили редукцію ембріона. Що мій брат начебто був убитий у її череві.
Дідуган звів брову.
— А ти так не гадаєш?
— Ні.
— Чому?
— У мене є докази, що він живий.
— Які докази?
— Я не можу вам розповісти про це.
Туанен вказівним пальцем, наче ковбой, ізсунув капелюха на потилицю і глибоко зітхнув.
— Мені дуже шкода, синку, та ти помиляєшся. Я був присутній під час редукції плода.
— Ви хочете сказати…
— Дати я вже й не пам’ятаю. Десь на шостому місяці вагітності. Уціліти міг тільки один зародок. Довелося обирати. Це зробила твоя мати, але свідомість її… ну, вона була трохи заплутана. Проте батько дав згоду.
Кубела заплющив очі. Його пальці стиснули філіжанку, аж кава побігла по руці. Та він не відчув, як його обпекло. Під ногами в нього наче прірва роззявилася.
— Ви помиляєтеся.
— Я був там, — повторив Туанен, гупнувши закаблуком у землю. — Присутній був під час операції. Мені належало підтримувати твою матінку під час цього випробування. Хоч, як на мене, вона воліла б бачити священика.
Кубела зронив філіжанку й обхопив голову руками. Він поринав у безодню, що так лякала його. Три вбивства, і винен тільки він. Він сам.
Він звів очі й удався до останньої спроби.
— Я не знайшов у паперах ніяких згадок про цю операцію. Ні лікарського висновку, ні рекомендацій. Нічогісінько. Паперів, які свідчили б про проведення редукції, просто не існує.
— Вони, безсумнівно, знищені. Про таке воліють не згадувати.
— Але про пологи я не знайшов жодної згадки, — наполягав Кубела. — Як і про те, що вона лежала в лікарні. І свідоцтва про народження не було.
Дідуган підвівся й опустився перед Кубелою навколішки, наче намагався заспокоїти дитину.
— Зрозумій одне, — сказав він, поклавши йому долоні на плечі. — Твоя мати народила не лише тебе, а й твого мертвого близнюка. Тоді, коли провели редукцію. Уже неможливо було зробити аборта. А то й ти загинув би. Довелося чекати. Тож у неї народилося двоє дітей. Одне живе, друге мертве.
Кубела мало не застогнав. Отож, диявольського брата не існує. Нема ніякого двійника-месника. Залишається тільки він сам. Двоє близнюків вціліли тільки в його гарячковім мозкові. Він одержимий своїм братом. І пригноблений, і панівний близнюк — він сам.
Він насилу підвівся. Здавалося, земля пливе в нього під ногами. Попрощався з дідом і пішов собі. Довго брів у якійсь імлі. Як отямився нарешті від заціпеніння, побачив, що йде якоюсь незнайомою вулицею. Він бачив свою тінь на парканах, на цегляних фасадах, на хіднику і згадував білий сон Патріка Бонфіса. Той, що і йому примарився. Сон про людину, яка згубила свою тінь… Зараз йому випало щось протилежне. Доля людини, яка знайшла свою тінь. Свого клятого двійника. Його мати мала рацію. Його темний близнюк отруїв навколоплідні води, промикнувся всередину нього, заразив своєю трутизною…