Він узявся до вікон. Прогоничі. Дошки. Стружка. Кімната оберталася камерою для одного. Скринька Пандори, що вже не відчиниться… Він більше не сумнівався у своїй винуватості. Відомі йому факти тепер обернулися прямими доказами. Відбитки його пальців у ямі Мінотавра. Його присутність на місці вбивства Ікара і Урана. Як він метався, відмовляючись визнати очевидне… Викривлював докази, відкидав факти, аби лиш не помічати своєї вини. Настав час скинути машкару. Він — убивця з Олімпу.
Друге вікно. Ніколи ще не почувався він таким дужим. Той, другий, використовував його сон, щоб діяти і вбивати. Що ж, він потрапить до власної пастки. Він пригадав, що в грецьких міфах у Танатоса, бога насильства, руїни і смерті, був близнюк — бог сну Гіпнос. Та чергова паралель з античністю дуже личила йому.
Він вимкнув дриль і в світлі лампочки озирнув справу своїх рук. Тепер із кімнати не вийти. Він замурований. Віднині він в’язень. Разом з тим, іншим. На світлі засипана тирсою і тиньком кімната здавалася сліпучо-білою. І обличчя в нього таке саме, кокаїнової барви. З кожним кроком він залишав сліди на запорошеній долівці.
Покинувши знаряддя, він заходився біля відео. Під’єднав камеру до мережі. Встановив штатива, дочекався, аж доки батарея цілком зарядиться. Увімкнув прожектора й освітив ним долівку поміж двома вікнами, мов у театрі. У центрі поклав килимка і дістав ковдру з пластикового чохла.
Постеливши, закріпив заряджену камеру на штативі. Якщо вірити інструкції, в режимі нормальної якості камера могла знімати десять годин поспіль. Він увімкнув її і зробив широкий план кімнати в такий спосіб, щоб у центрі кадру опинилося його лігво.
Потім дістав з упаковання нейлонову пов’язку для очей, із тих, що їх роздають ото в літаках. Надів її на чоло і вкрився ковдрою. Насунув пов’язку на очі й постарався заснути. Мобільника він вимкнув. Ніхто не знає, що він тут. Ніхто не зможе його потривожити. Нікому не втримати його від останнього кроку.
Ось небавом він дізнається…
— Іменем і силою Господа нашого Ісуса Христа ми женемо тебе геть від себе, злий духу, сатанинська сило, легіоне, зібрання і секто диявольська…
Францишка Кубела з голим черевом лежить на операційному столі і мимрить ту молитву. Двом лікарям і кільком медсестрам у зелених масках якось моторошно. Третій лікар стоїть обіч, на нім теж хірургічна маска. Один гінеколог намащує гелем живота пацієнтки і бере до рук ехографічного зонда.
Ось він обертається до колеги потойбіч столу.
— Що це вона верзе?
Другий стинає плечима, давши на здогад, що не тямить. У нього в руках шприц із довгою голкою.
— Молитва вигнання нечистої сили, — шепоче той, що стоїть за ними. — Вона вивчила її на пам’ять. Французькою мовою.
— Всевишній, до якого ти в гордоті своїй намагаєшся стати подібним, повеліває тобі…
З-під паперової маски долинає бурмотіння акушера.
— Треба було дати їй повний наркоз… Упораємося й так?
Лікар зі шприцом киває. Перший водить по шкірі зондом. Ультразвукові хвилі відбиваються в матці від двох маленьких тіл — за таким самим принципом діє і гідролокатор. Чути, як калатають два маленькі серця…
На екрані з’являються близнюки. Францишка на сьомому місяці вагітності. В одному зародку понад сорок сантиметрів, у другому — менш ніж двадцять. І обоє посновані хащами кровоносних судин.
— Христос, що вічне слово Боже зробив тілом, наказує тобі…
— Заспокойтеся, Францишко, — каже лікар. — Ви нічогісінько не відчуєте…
Увінчана ковпаком із зеленкуватого паперу полька наче й не чує. Гінеколог зводить очі й зосереджується на моніторі. Зародки плавають у навколоплідній рідині. Панівний плід трохи ворушиться. Другий забився в глибину матки. Великоголові, з прозорими очима, вони скидаються на двох скляних ляльок, тільки різних за розмірами.
— Ви дали їй антиспазматичне?
— Так, лікарю, — каже медсестра.
Їхні приглушені голоси контрастують зі сліпучим світлом хірургічних ламп, що вигнало тіні з найдальших кутків. Не зводячи очей з екрана, хірург помалу заганяє голку в живіт.
Францишчин голос дужчає.
— Знамення Хреста Святого і чеснота всіх таїнств віри християнської повелівають тобі!
— Спокійно… Ще декілька секунд — і всьому край!
— Матір Божа, Пречиста Діва Марія, що поскромила твою пиху своїм смиренням, повеліває тобі!
— Держіть її! Не дозволяйте їй ворушитися!
На екрані голка наближається до лівого, більшого плода. Серця близнят починають калатати частіш: тук-тук-тук-тук…