Саша.ком. Феліс, Медіна, Лейла. Про цей аспект програми Кубела знав набагато більше, ніж Туанен.
— Я приймав тих, сказати б, добровольців, працював з ними, промивав їм мізки: хоч що там сталося б, вони неодмінно відмовлялися від сканування чи рентґену, а то імплантат відразу ж виявили б. Потім ми відпускали їх і спостерігали за тим, що діється.
Кубела знав, що було далі. А тим часом стіни довкруги аж двигтіли. З гуркоту було зрозуміло, що декотрі хвилі сягали покрівлі бункера, до якої було двадцять метрів.
— І як тепер відбуваються ваші досліди?
— Їх припинили. «Мотрійку» закрили.
— Чому?
Дідуган засудливо покрутив головою.
— Мої результати їх не переконали. Піддослідні зазнають одиничних нападів. Вони міняють особистість, та геть непередбачувано. Декотрим навіть щастить вирватися з-під нагляду. Військо і «Метис» дійшли висновку, що мої розробки ніколи не знайдуть практичного вжитку. Ні військового, ні комерційного.
— Здається, ти з цим не згоден.
Туанен поворушив пальцями в осяяних пальником сутінках.
— Мені начхати на їхні рішення. Я — творець. Я граюся людськими долями.
Кубела спостерігав за співрозмовником. Прегарні риси, численні зморшки, велична постава голови. Життя знівечило це обличчя, лишивши найнеобхідніше — шкіру та кістки, позбавлені тіла. Справжнісінький навіженець, що поставив себе понад людьми і законом.
— Ви знищили всіх піддослідних?
— Не всіх. Ти ж тут.
— Чому?
— Тому що тебе захищаю я.
— Як?
— Вбиваючи людей.
Кубела геть заплутався. Ревисько моря знай атакувало їхній притулок. Оглушливий гуркіт, який наповнював бункера, відлунював у всіх доках.
— Поясни.
— Наприкінці 2008 року мені сповістили про психіатра, що скрізь пхає свого носа. Мене це не здивувало. Декотрі пацієнти виходили з-під нагляду. Нічого дивного, що вони знову опинялися в божевільнях.
— Ти впізнав мене?
— Мені передали інформацію, що зібрали на тебе. Хотіли знати, що я чув про тебе як про психіатра. Уяви собі! Близнюк Кубела! Я вражений був, упізнавши тебе тридцять років по тому. І тоді я збагнув, що наші долі нерозривно пов’язані. Грецький фатум.
— Вони вже тоді вирішили мене убити?
— Хтозна. Я запропонував використати тебе в експерименті. Вони відмовилися: завеликий ризик. Я надав свої докази. У мене була твоя давня медична картка. Я змалював історію твого народження, двоїстість твого походження і складність твоєї психіки. Довів їм, що ти ідеальна кандидатура. У твоїй душі були дві особистості.
Кубела поволі кивнув і підхопив:
— І ось мене обробили, і я змінив багато особистостей. Ноно. Нарцис. Януш… Лихо в тому, що я щоразу брався до розслідування, намагаючись дізнатися, що породило цей синдром і хто я насправді.
— Ти став ще небезпечніший! Та й комітет вирішив згортати програму. Від весни 2009 року вони заходилися знищувати всі сліди «Мотрійки». І в мене виник задум, як порятувати тебе від ліквідації.
— Ти задумав убивство?
— Так. Злочин, до якого ти був би причетний і який призвів би до твого затримання. Тоді ти здобув би недоторканність. Трохи збуривши медіа, знайшовши тобі адвоката й експерта із психіатрії, я вивів би тебе з-під загрози.
Кубела почав просягати в божевільну логіку психіатра.
— І тому ти вбив Урана?
— Убивство мало бути божевільне. Мене надихнула грецька міфологія. То була моя давня пристрасть. Люди весь час перетинають міфи, наче просторі зали, що захищають їх і облямовують їхні долі. Щось на кшталт доків для підводних човнів: простори, які нас обмежують, мають невидимі стіни.
Отож, усе зводиться до простісінької злочинності. Франсуа закортіло дізнатися більше.
— Я бачив убивство. І не раз малював його на полотнах. Як я міг стати свідком тієї бойні?
— Я призначив тобі зустріч і очей з тебе не зводив. Упорснув тобі анестетик. Убив волоцюгу і викликав поліцію. Та все пішло не так. Ти запізно заснув і все бачив. А ті дурні так і не приїхали.
— Усе могло б відбутися, та приголомшення від убивства викликало в мене чергову дисоціативну втечу. Я отямився у Каннах, потім у Ніцці і пам’ятав лише вбивство.
— У Корто. Психіатра художників. — Туанен засмучено похитав головою. — Лікувати божевілля живописом… — Вираз його обличчя змінився. — Утім, чом би й ні? Він теж продукт 70-х…
Кубела провадив:
— Хтозна, чи зазнав я чергової душевної травми, та пам’ять згубив знову. Отямився волоцюгою в Марселі і став Янушем. У листопаді 2009 року…