— А мені казали, ніби в оборах вони намагаються вилізти один на одного. Як ви гадаєте, якби публіка дізналася, що всі ваші бугаї — гейки, їй це сподобалося б?
— Забирайтеся відсіля.
На біса! На біса! На біса!
Вона сиділа за кермом і вголос проклинала себе. Учора зіпсувала розмову з лікарем, що полюбляє гольф. Сьогодні з фермером, який знав про бичків усе. Вона просто не може не бути агресивною. Не може не псувати все своїми дитячими наскоками і жалюгідними провокаціями. Їй доручили серйозне кримінальне розслідування, а вона грається в підлітковий бунт проти буржуазного способу життя.
Кров гупала у скронях. Лице вкрилося холодним потом. Якщо хтось із них зателефонує до прокуратури, їй гаплик. Справу передадуть іншому працівникові поліції. Досвідченішому. І не такому імпульсивному.
Діставшись Вільнев-де-Марсана, вона зупинила авто. Висякалася. Ще раз попирхала ліками в горло і закапала носа. Треба було заглянути до жандармерії, та її опосіли сумніви. Тепер як ніколи треба бути дипломатом, а вона просто нездатна до цього. Надто ж тепер. Та нехай. Пошле до них Ле Коза. У нього талант на такі речі.
Вона ввімкнула запалювання і натисла на газ. Цього разу вона не стала кружляти по шосе департаменту, а якомога хутчіше виїхала спершу на магістраль N10, а потім на Е05. І подалася до Бордо.
Задзеленчав мобільник. Не відриваючи погляду від шосе — авто рухалося зі швидкістю сто вісімдесят кілометрів на годину, — вона плечем притиснула до вуха телефон.
— Це Ле Коз. Я цілу ніч прочісував мережу. А вранці обдзвонив усі загси і служби соціального захисту.
— Кажи, але коротко.
— Філіпп Дюрюї народився в Каєні у вісімдесят восьмому році. Батьки невідомі.
— Навіть мати?
— Навіть вона. Мати відмовилася від нього, а в цих випадках гарантується анонімність. Звичайно, можна дізнатися, але тут потрібен офіційний запит…
— Далі.
— Його взяв під опіку дитячий відділ служби соціальної допомоги населенню. Він поміняв декілька інтернатів і родин. Поводився тихо, принаймні більш-менш. У п’ятнадцять років опинився в Ліллі. Вступив до профтехучилища, на відділ підготовки працівників громадського харчування широкого профілю. Потім мав працювати у їдальні. Провчившись там декілька місяців, раптом усе покинув. Знайшов десь пса і вирушив у мандри. За два роки його бачили на фестивалі в Орільяці.
— Що за фестиваль?
— Вуличного театру. Там його затримали за вживання наркотиків. Та незабаром відпустили — адже він був неповнолітній.
— Які наркотики він вживав?
— Амфетаміни, екстазі, кислоту. Потім його ще два рази затримували, тобто принаймні двічі. І завжди на фестивалях. Року або рейву. У квітні 2008 року — в Камбре, а в 2009 — у Мійо.
— Знову за дурман?
— Ні, за бійки. Хлопчина він був задерикуватий. Надто ж не любив викидайлів у барах.
Анаїс не забула, який вигляд мало тіло вбитого хлопчини. Шкіра і кістки. Та, певне, він був не з боязливих. А може, просто завжди під дурманом? Принаймні навряд чи дозволив уколоти собі невідому дозу, не з власної волі. Отож, убивця задурив йому голову…
— Гаразд. А що останнім часом?
— Найсвіжіша інформація стосується січня цього року.
— У Бордо?
— У Парижі. Ще один концерт. 24 січня 2010 року в залі «Елізе-Монмартр». Дюрюї там знову встряв у бійку. У нього знайшли два грами героїну. Його забрали до комісаріату Гут-д’Ор. Спершу до витверезника, а потім до камери попереднього ув’язнення. За вісімнадцять годин за рішенням суду відпустили.
— Справи не завели?
— Два грами — це для особистого споживання.
— Що потім?
— Потім нічого. Аж до ремонтної ями. Можна припустити, що він повернувся в Бордо наприкінці січня.
Не варто детально простежувати життя цього бурлаки. Увагу слід звернути на останні його дні. Тоді він і зустрівся з убивцею, і той не належав до волоцюг.
— Від решти новини є?
— Джафар цілу ніч згаяв із волоцюгами.
У неї потепліло на серці. Усупереч її наказу ні Ле Коз, ні Джафар не розбіглися спати додому. Один за всіх, і всі за неї…
— Щось дізнався?
— Та небагато. Дюрюї майже ні з ким не водився.
— А що в нічліжках? У безплатних їдальнях?
— Він зараз ходить по них.
— Що в Конанта? Усі плівки переглянув?
— Ще дивиться. Але в нього поки що нуль. Дюрюї на жодній нема.
— А Зак?
— Про нього нічого не знаю. Наче зранку мав трусонути дилерів. Як я второпав, ти його лишила замість себе.
Ле Коз говорив сухо, та Анаїс не мала часу порпатися в його кривдах. Їй спала на думку нова ідея.