— Гроші, ось які проблеми. Нічого нового. Патрік узяв у банку кредит, щоб придбати човна. Хотів сам собі бути паном. Та сезон видався ніякий.
— За рік буває декілька рибальських сезонів, еге ж?
— Я про найважливіший. Жовтневий. Коли йде білий тунець. А ми заробили тільки на життя та щоб розрахуватися з хлопцями, які допомагали нам. На сплату кредиту нічого не лишилося…
— А як відбувалася купівля човна? Ви зробили перший внесок?
— Я заплатила внесок.
Фрер не міг приховати подиву, і Сільвія всміхнулася.
— Може, я й не схожа на багату, та в мене є сякий-такий маєток. Точніше, був. Будиночок у Бідарі. Ми продали його і вклали гроші в човна. Та не поталанило нам. Постачальникам винні. Відсотки банку виплачували. Вам не збагнути цього.
Для Сільвії він належав до мільярдерів. Утім, він не образився на неї. Його захопили емоції, що заважали йому думати. Хвилі накочувалися на берег, здіймаючи хмари бризок, що сяяли сріблом на сонці. На вустах Матіас відчув присмак солі, увіччю танцювали сонячні блищики.
Жінка оберталася поглянути, що там робить Патрік. Він уже заліз у човна і порпався на дні, певне, перевіряв двигуна. Вона дивилася на нього материнським поглядом.
— Він щось розповідав вам про своє… про своє минуле життя?
— Про жінку свою, еге? Він не любить багато балакати, та я про неї знаю. Це не секрет.
— Він спілкується з нею?
— Ні. Вони посварилися.
— А чому він не розлучився з нею?
— А грошенята де взяти?
Фрер вирішив не заглиблюватися в цю тему, бо геть був необізнаний у ній. Одруження. Заручини. Розлучення. Усі ті поняття були для нього чистісінькою абстракцією.
— А про своє дитинство він з вами балакав?
— То ви і справді нічого не знаєте, — з відтінком легкої зневаги відказала вона.
— Чого я не знаю?
— Він убив свого батька.
Матіас і оком не моргнув.
— Батько його був залізячник. Патрік допомагав йому.
— В Герені?
— Не пам’ятаю. Якесь передмістя. Там жила їхня родина.
— І що ж сталося?
— Вони побилися. Татусь п’яний був як чіп. І гепнув у чан із кислотою. Вони там травили іржаві залізяки. Патрік витягнув його, але старий уже ґиґнув. Патрікові було тоді всього п’ятнадцять років. Я особисто вважаю, що то була просто лиха пригода.
— А слідство було?
— Хтозна. Принаймні Патріка не запроторили до в’язниці.
Це легко перевірити. Матіасів здогад підтверджувався. Тяжке дитинство. Родинна трагедія, що розколола підсвідомість підлітка. І ця шпарина ширшала, аж цілком поглинула його особистість.
— А що з ним потім сталося? Він не пішов із дому?
— Він у легіон завербувався.
— В Іноземний легіон?
— Він вважав себе винним у батьковій смерті. Він діяв, як злочинець.
Вони дійшли до краю містка. Не змовляючись, повернули назад і помалу пішли до причалу. Сільвія весь час зиркала на Патріка. А той порпався у нутрощах двигуна і, здавалося, забув про їх існування.
— Патрік мав інші проблеми з поліцією? — озвався психіатр.
— Та що ви оце думаєте! Як ми люди небагаті, то обов’язково й розбишаки? Авжеж, йому бувало непереливки, та на манівці він не звертав!
Фрер не наполягав. Він намагався зіставити облудні спогади Паскаля Мішелля з достеменними фактами біографії Патріка Бонфіса.
— Ви бували в районі Аркашона?
— Ні, ніколи не була.
— Вам щось каже прізвище Тібодьє?
— Нічого не каже.
— А Елен Офер?
— А це ще хто така?
Фрер усміхнувся, давши на здогад, що тут їй нічого не загрожує. Жінка знову дістала капшука з тютюном і аркушика цигаркового паперу. Не надто довірлива, за кілька секунд вона спритно скрутила ще одну цигарку.
— Він розповідав вам про сон, який часто йому сниться?
— Який іще сон?
— Наче він сонячної днини йде селом. Потім лунає вибух, і його тінь залишається на стіні.
— Уперше чую.
Ось тобі ще одне підтвердження. Сон почав маритися Патрікові внаслідок тієї психічної травми. Що там розповідав Паскаль Мішелль? Він же Пітер Шлеміль? Щось про Хіросіму…
— Патрік любить читати?
— Од книжок не відірвеш. У нас не дім, а муніципальна бібліотека.
— А які книжки він читає?
— Більше з історії.
Фрер вирішив, що час поставити головне запитання.
— Скажіть, а того дня, коли Патрік поїхав до банку, він не згадував, що в нього є ще якась зустріч? Він більше нікуди не збирався?
— Послухайте, ви що, поліцай? Чого це ви розпитуєте мене?