— А що каже наш експерт?
Експертом вони прозивали між собою лейтенанта, що тиждень провчився на курсах інформатики. Ле Коз промовисто мовчав.
— Ото халепа! — буркнула Анаїс. — Покличте фахівця. Справжнього.
— Він уже працює.
— Хто?
— Сусід зі сходового майданчика. Програміст. Ігри пише.
Анаїс нервово зареготалася. Це вже було занадто. Уявила собі схибнутого на програмуванні дивака, що допомагає поліції. Контркультура у спілці з правоохоронцями.
— І що?
— Уже полагодив усе.
— То ти увійшов до центральної картотеки?
— Ні.
— Чому?
— Ми зошита згубили.
Ще одна халепа! Начальство запровадило правило, що для роботи з кожною програмою треба ввести пароль, тобто комбінацію літер і чисел, які неможливо запам’ятати. Усю ту нісенітницю записували до особливого зошита, одного для всіх.
Нема зошита, то нема і пароля.
Нема пароля, нема і доступу до бази даних.
Анаїс увімкнула запалювання. Експерти! Цокання годинника дедалі дужче дратувало її. Вона сховала телефона і знову згадала про Зака. Він дістав завдання поїхати до клініки і перевірити, чи там ще той забудько, адже він підозрюваний номер один! Чому ж він не дзвонить? Вона знову взяла мобільника.
— Це що ще за дурня?
Вона не розмовляла, а гарчала. Фрер спробував заспокоїти її.
— Як лікар я взяв на себе сміливість перевезти пацієнта…
— Свідка номер один?
— Пацієнта з утратою пам’яті.
— Ви повинні були сповіщати нас про кожне його слово і вчинок.
— Та невже?
Фрер прямував автострадою N10. Ось уже й Анаїс Шатле дізналася про те, що він сам вивіз із клініки Бонфіса. Крім того, вона встигла побалакати з координатором експертно-криміналістичної служби, і той розповів їй про вчорашній обман, а головне, розповів, що на Бонфісових руках і ремонтній ямі виявили сліди планктону. Що ж, вона мала право обурюватися.
— Мене вже нудить од вас! Ким ви оце себе вважаєте? — репетувала Анаїс.
— Як це розуміти — ким я себе вважаю?
— Так ото ж! Корчите тут знавця людських душ! Ставите вбивчі діагнози! Рятівник людства, ти ба! Тут наразі йдеться про вбивство, а це — справа поліції, чорт забирай!
— Повторюю, мій пацієнт…
— Ваш пацієнт — підозрюваний номер один!
— Ви не казали мені цього.
— А ви від учора вже знаєте, що він лишив сліди в ямі. Мало вам цього?
— Нема ніяких доказів того, що він…
— Сприяння втечі — раз. Незаконне отримання інформації у справі про розслідування кримінального злочину — два. Знаєте, скільки вам за це дадуть?
Довкола Фрера знову були нескінченні ландські ліси. Корабельні сосни впиралися верховіттями простісінько в небо. Знову почав накрапати дощ.
— Послухайте, — заговорив він поважно, як ото балакав завжди з шаленими пацієнтами, — у мене є для вас новина. Ми з’ясували особу цього чоловіка.
— Що?!
Матіас коротко виклав події, що сталися в першій половині дня. Анаїс слухала його і не перебивала. Він уже вирішив був, що заслужив у неї на милість, аж вона накинулася на нього мов фурія.
— Ви кажете, що до нього повернулася пам’ять, а потім спокійнісінько везете його до хати?!
— Не вся пам’ять. Він не пам’ятає, що сталося на вокзалі Сен-Жан. Йому…
— Завтра вранці я пошлю по нього поліцію. Ми заарештуємо вашого ковбоя!
— Не робіть цього! Дайте йому бодай декілька днів. Він повинен заспокоїтися, отямитися…
— Ви що там собі думаєте? Що ви на морських купальнях?
Фрер відчув, як йому уривається терпець, і перемігся.
— Ми з вами однаково зацікавлені в тому, щоб Патрік Бонфіс цілком відновив свою колишню особистість. Тільки так він зможе згадати те, що сталося перед тим, як він згубив пам’ять…
— Не його, а вас я першого заарештую!
Вона урвала зв’язок.
Якусь хвилю Фрер ще тримав слухавку біля вуха. Обабіч шляху бігли і бігли сосни. Він допіру поминув Ліпосте і під’їжджав до повороту на магістраль А63. І тієї ж секунди вгледів у люстерку заднього огляду відблиск фар. За ним ішов чорний всюдихід. Фрер ладен був заприсягнутися, що півгодини тому бачив це авто.
Він запевняв себе, що це ще нічого не значить. За нинішнього часу водіння стало суто механічною справою. Авто прямують одне за одним, на кожному стоїть обмежувач швидкості, а люди, які сидять за кермом, тільки й клопоту мають, щоб не натрапити на радар або дорожню поліцію. Та біле світло фар і далі переслідувало його…