Та це було ще не найгірше.
Віктор Януш. Безпритульного волоцюгу, заарештованого у Марселі за бійку, оголосили в розшук як підозрюваного в убивстві, скоєному в Бордо. Що сталося на вокзалі Сен-Жан уночі з 12 на 13 лютого? Хіба він не спав у своєму кабінеті в клініці? Хіба він тієї ночі не чергував? У нього є свідки. Він виписував рецепти. Здоровкався з охоронцями, коли заходив і виходив. А що, як він непомітно вислизнув із будинку і, скрадаючись в імлі, промикнувся на вокзал? Може, він навіть зіткнувся з Бонфісом на коліях? Оце було майже кумедно… Двоє навіженців з амнезією зустрічаються і не впізнають один одного…
Він поклав папери до наплічника. Узяв ноутбука, де майже два місяці робив нотатки про стан пацієнтів, покидав сякі-такі речі до наплічника і покинув дім, навіть дверей за собою не замкнувши.
За півкілометра до університетського містечка він упіймав таксі. Дав водієві адресу центрального комісаріату поліції. Час оплачувати рахунки. Півтора місяця брехні й облуди. Він не хотів думати, що буде з ним далі. Поки що його турбувало одне. Треба все розповісти Анаїс Шатле. Потім попросити, щоб його госпіталізували. Поклали до його ж таки відділення. І там він нарешті засне.
Провалитися в сон, щоб прокинутися іншою людиною, тобто самим собою. Нехай і в кайданах.
— Капітана Шатле немає.
Перед ним стояв чепурний жевжик у бездоганно пошитому костюмі.
— Можна її зачекати?
— А ви з якого питання?
Фрер завагався. Пояснювати буде задовго. Він вирішив викинути медичного козиря.
— Я психіатр. Опікуюся забудьком із вокзалу Сен-Жан. У мене інформація для капітана. Конфіденційна.
Поліцай недовірливо окинув його поглядом. Мокрий плащ, увесь у листі й глиці. Брудні черевики.
— Вона незабаром буде, — нарешті сказав він. — Сідайте.
Фрер умостився на стільці в коридорі. Він був на другому поверсі головного поліційного управління Бордо, на вулиці Франсуа-де-Сурді. Величезний білий будинок звели нещодавно, він скидався на білий айсберг, що пливе містом. Скільки він зрозумів, на цьому поверсі були розташовані кабінети офіцерів поліції.
У приміщенні не було нікого, хоча зусібіч линув гамір, що свідчив про працю багатьох людей. У нишпорок робочий день у розпалі. Матіас сидів напроти дверей до кабінету Анаїс, над якими висіла табличка з її прізвищем. То була окрема кімната зі скляною стіною, що зараз не була затулена шторами.
Він роззирнувся. Навкруги нікого. Йому спала на думку божевільна ідея. А що як закрастися до кабінету і заглянути до теки зі справою Мінотавра? Прочитати, що саме відомо поліції про Віктора Януша. Дурнувата ідея, та запізно було відмовлятися від неї.
Фрер знов уважно роззирнувся навсібіч. У коридорі так само не було й душі. Він підвівся, наче просто хотів розім’яти ноги, і сіпнув за клямку.
Відчинено.
Він увійшов до кабінету й акуратно зачинив двері. Передовсім опустив штори. Глянув на годинника. Десять по третій. Він дав собі на обшук кабінету п’ять хвилин. Ні хвилини більше. Попри дощ і ранні сутінки, світла вистачало, щоб не запалювати лампи.
Він хутко озирнув приміщення. Типові офісні меблі. Ні на стінах, ні на столі нема нічого, що свідчило б про особистість господині кабінету. Фрер подумав, що його кабінет у клініці так само холодний і невиразний. Він помітив багато місць для зберігання речей. Праворуч металевий стелаж. Напроти шафа із розсувними дверима. І, звісно ж, стіл, захаращений паперами й обладнаний шухлядами.
Йому не довелося довго шукати.
Матеріали, що цікавили його, лежали зверху на столі.
Читати протоколи допитів було ніколи, то він заходився розглядати світлини. Труп у ямі. Бліде татуйоване тіло виснаженого молодика. Чорна бичача голова на в’язах. Жертва неначе виринула із первісної доби, населеної фантастичними істотами, персонажами жахливих міфів. Та фотографування і друк світлин вочевидь були сучасні. Знімок із газети. З рубрики подій. Тільки подія сталася на зорі людства.
Він знову взявся гортати папери. Світлини з моргу. Обличчя Філіппа Дюрюї, звільнене від страшної машкари. Асиметричне, понівечене обличчя. Інша тека. Світлини того ж таки молодика, що зробила поліція після затримання. Підмальовані чорним олівцем очі. У руках табличка з накресленими крейдою числами. Отож убитий уже мав проблеми з поліцією.
Ще теки. Стоси протоколів. Читати нема коли. Аж в останній теці протокол криміналістичної лабораторії про обстеженння місця злочину. Зокрема, аркуш із фотографією відбитків пальців, які виявили в ремонтній ямі. Це відбитки Віктора Януша.