Запхавши все те в торбу, він повернувся до крамнички. Усередині була справжнісінька печера Алі-Баби в мілітаризованій версії: штани й куртки кольору хакі, спальні мішки з камуфляжної тканини, захисні сітки, холодна зброя і взуття для екстремальних умов. Та й господар був нічогенький: здається, колишній легіонер, у тільняшці без рукавів, геть розписаний войовничим татуюванням.
— Мені хотілося б поглянути на ваші найношеніші речі.
— Що? — втупився в нього продавець.
— У нас костюмована вечірка. Я хочу перебратися волоцюгою.
Чолов’яга махнув Фрерові, щоб той ішов за ним. Вони попрямували лабіринтом цегляних коридорів, помальованих білою фарбою. У приміщенні стояли гострі запахи вовни, куряви та нафталіну. Господар привів його до бетонних східців, що провадили вниз, і вони спустилися до льоху.
Чолов’яга ввімкнув світло. Вони були в просторій залі з побіленими стінами і долівкою, де було недбало постелене килимове покриття.
— Ось. Не пощастило продати. — Він показав на купу лахів, що валялися долі. — Вибирайте. Та попереджаю: я не торгуюся.
— Не проблема.
Здоровань пішов нагору, лишивши Фрера з тими лахами. Він відразу ж знайшов усе, що йому треба. Спокійно роздягнувся, покропив усеньке тіло інсектицидами, натерся порошком від корости. Один протиблошиний нашийник надів на передпліччя, другий на гомілку. І тільки тоді ризикнув убрати старі полотняні штани з обшарпаними холошами. Один за одним нап’яв на себе три подерті й розношені светри. Зверху накинув куртку, колись вона була пуховиком, та вже зробилася твердою, ніби черствий корж. Узувся у вояцькі шкарбани, що пороззявлялися мов крокодилячі пащі. І з-поміж того убозтва вирізнялися лише шкарпетки, теплі, грубі й без дірок. Щоб уже геть довершити костюм, він надів на голову моряцьку шапку, помережану дрібними блакитно-білими смужечками.
Потім глянув у люстро.
Маскарад не вдався.
Увесь його одяг був приношений, але охайний. Та й від нього самого, від його обличчя, від шкіри і рук, аж тхнуло буржуазним комфортом. Перш ніж плигати в яму з левами, треба прибрати нового образу. Він зібрав свої речі, склав до валізи і подався східцями.
Легіонер чекав його за прилавком. Сорок євро за все дрантя.
— Ви що, так оце і підете?
— Треба ж пересвідчитися, чи скидаюсь я на волоцюгу…
Фрер уже дістав гроші, аж угледів біля каси вітрину з блискучими бойовими ножами, зі складаними лезами і з автоматичними.
— Якого ножа ви мені порадите?
— Не втямлю, ким ви хочете стати, волоцюгою чи Рембо?
— А я давно мрію придбати ножа.
— Для чого?
— Для полювання. І для мандрів.
Колишній десантник простягнув йому здоровезного ножаку.
— Фірма «Айкгорн». Марка КМ-2000. Найліпша модель ножа для виживання. Двобічне лезо: одним боком ріже, другим пиляє. Держак із міцного поліамідного волокна із вкрапленнями дрібного скла. Завдяки цій іграшці хлопці з «Айкгорн Золінген» захопили весь ринок спецназу німецької армії. Второпали?
Либонь, чолов’яга з татуюванням давно не виголошував такої довгої промови. Фрер глянув на ножаку, що лежав на прилавку. Клинок із визубнями зловісно поблискував хижим вищиром.
— А чогось такого… простішого нема?
Легіонер засмучено зітхнув і дістав із вітрини чорного ножа з автоматичним лезом, яке відразу ж і вискочило, коли він натиснув кнопку.
— Модель ПРТ-8. Теж «Айкгорн Золінген». Сталеве лезо з пилкою, що відкривається автоматично. Руків’я з чорного анодованого алюмінію. Кінець шпичастий, щоб можна було розбити лобове скло авта і перерізати ремінь безпеки. Просто, але надійно.
Фрер оглянув ножа, який виявився сантиметрів на десять коротшим від першого: його можна сховати значно легше. Потім покрутив у руках і зважив на долоні.
— Скільки?
— Дев’яносто євро.
Фрер заплатив, склав ножа і вкинув його до кишені.
Він вийшов на осяяний сонцем бульвар і подався до вокзалу. Кількість сходинок Сен-Шарля наче аж удвічі збільшилася. Діставшись до зали для чекання, він запитав у службовця залізниці, де в них камера схову. Платформа А, до кінця і праворуч. Він пішов через усю залу. Поліцаїв та охоронців стало набагато менше, як, утім, і пасажирів.
Піднявшись на порожню платформу, він знайшов те, що шукав. Вхід до камери пролягав крізь тамбур, обладнаний відеокамерами, рентґенівським устаткуванням та рамкою металодетектора. Фрер позадкував і непомітно сховав ножа під лавою.