Власник агенції тільки зареготався.
— Вам це здається кумедним?
— Кумедними мені здаються дії вашої поліції. Поки ви будете працювати так, як тепер, люди, що хочуть гарантованої безпеки, будуть звертатися до мене.
— Що ви маєте на увазі?
— Я заявив про викрадення цього авто шість днів тому. Якщо точно, одинадцятого лютого.
Анаїс ковтнула й облизалася.
— До якого комісаріату подали ви заяву?
— До жандармської дільниці в Брюжі. Найближчої до нашого офісу. Мені здавалося, війні поміж поліцаями вже край.
— Ми тісно співпрацюємо з відділами жандармерії.
— Тоді вам залишається тільки налагодити з ними сталий зв’язок.
Їй раптом пересохло в горлі. Вона відчувала, що він бреше, та поки що їй ні´чого було заперечити. Вона спробувала завершити розмову, не втративши гідності.
— Вам доведеться дати детальні пояснення в комісаріаті. Вулиця Франсуа-де-Сурді…
— Нізащо.
— Прошу?
— Я був терплячий з вами, панно. Та мушу розставити крапки над «і». Ви маєте право викликати до себе підозрюваних, але не потерпілих. Коли — і якщо — ви знайдете моє авто, тоді чемно попросите мене завітати до комісаріату, а я подумаю, чи буде в мене час для цього. Бувайте.
У слухавці пролунали гудки. Нахабство цього мерзотника приголомшило Анаїс. Напевно ж у нього є зв’язки з можновладцями в Бордо. Вечірки для світського товариства. Пожертви політикам. Різні привілеї. Вона добре знала, як воно відбувається насправді. Вона сама виросла в тім болоті.
Анаїс озирнула свого номера. Бляклі тони. Меблі минулого століття. Дух плісняви і мийних засобів. Ідеальне місце для того, щоб ночувати біля вмирущої бабці. Анаїс умостилася за крихітним письмовим столом, укритим клейонкою, і ще раз проглянула інформацію, яку вдалося зібрати про ту агенцію.
Існує вже дванадцять років. Надає стандартний набір послуг. Охорона. Дресування псів. Безпека і нагляд. Особисті охоронці. Оренда престижних авт… Анаїс зайшла на сайт фірми в Мережі. На взір наче все респектабельно, але… Ніяких конкретних даних. Підприємство належить якомусь холдингу, але якому, хтозна. Жан-Мішель Саєс стверджує, що володіє «чималим досвідом роботи у сфері безпеки», але про те, як і де він набув його, нема жодного слова. І, звісно ж, ніяких покликань на клієнтуру. Конфіденційність.
Анаїс спробувала знайти додаткову інформацію у статтях і коментарях, сподіваючись, що вискіпається бодай щось цікаве. Нічогісінько. Складалося таке враження, що та агенція — примара, що не має ні історії, ні клієнтів, ні партнерів.
Вона зателефонувала Ле Козові. Він був у найпохмурішому настрої. Повернувшись до Бордо, її помічник тільки те й робив, що аналізував повідомлення, які плавом пливли, і докази проти лікаря-втікача — геть усі — з царини фантастики. Додатковий бонус — тиск преси і влади, яких цікавила відповідь на одне-однісіньке питання: КУДИ ПОДІВСЯ ВІКТОР ЯНУШ? Анаїс відчула докори сумління. Може, вона вирішила лишитися у Біарріці через підсвідоме бажання не встрявати до тієї бучі?
— Є новини щодо судді?
Розмови про швидке призначення слідчого судді точилися з учорашнього дня. Фрерова втеча лише пришвидшила плин подій. Про розслідування гарячими слідами вже й мови не могло бути. Прощавай, незалежносте. Прощавай, свободо. А може, її й геть усунуть від цієї справи…
— Поки що нема, — відказав Ле Коз. — У прокуратурі про нас буцім забули.
— Де ж пак! А з іншим як?
«Інше» — то був Януш зі своєю втечею.
— Нічого. Він прослизнув у нас поміж пальцями. Треба це визнати.
Із одного боку, Анаїс зраділа. З іншого — вона боялася гіршого. У в’язниці Януш був би в безпеці. Злочинець-утікач ризикує щохвилі заробити кулю в лоба. А на нього, слід визнати, полюють фахові вбивці.
— Ти де зараз?
— У кабінеті.
— Сили ще є?
Ле Коз скрушно зітхнув.
— Слухаю тебе.
Анаїс звеліла Ле Козові податися до офісу охоронної агенції й обшукати його. Поки офіційно не призначили слідчого суддю, її група має право вдаватися до будь-яких заходів.
— Мені потрібна інформація про діяльність цієї компанії, — сказала вона. — Список клієнтів. Список працівників із посадами та зарплатами. Назва холдингу, якому вона належить. Одне слово, все.
— Гаразд. Поїду туди завтра вранці.
— Ти поїдеш туди простісінько зараз.
— Таж десята вечора вже!
— Там нічний охоронець. Доведеться тобі переконати його.
— Слухай, якщо Деверса дізнається про це…
— Коли він про це дізнається, в нас буде вся інформація. Переможців не судять.