— Чому? — Северин аж закашлявся. — Чому саме так? Невже все так запущено? Адже все може бути зовсім не так. Хіба ні?
СА-Сєд перестав грати оратора і спокійно увійшов до середини купе. Сів навпроти Северина, поклав лікті на столика і, підперши одною рукою підборіддя, другою взяв склянку з чаєм, але так і не торкнувшись її устами, посунув убік і спокійно промовив.
— Може. Інакше я з тобою тут не сидів би й не товк води в ступі. Та для того, щоб було все інакше, треба відмовитися від своїх застарілих переконань у правдивості й правильності того життя, яке ви маєте.
— Відмовитися від переконань... — покивав головою Северин і продовжив: — Значить перестати жити за заведеними правилами і законами?
СА-Сєд таки сьорбнув зі склянки і відповів:
— Треба жити по Со-Вісті. — Він зробив вже звичний рух вказівним пальцем у повітрі, ілюструючи риску. — І нічого не боятися. Слухати, що промовляє тобі совість, і твердо ступати кроками мудрості й гармонії.
— Як розпізнати, що є совісним, а що ні? — риторично запитав Северин.
— Насправді ти сам усе це добре знаєш. Учиняй так, як хочеш, щоб інші вчиняли щодо тебе. Будь тверезим і розсудливим, говори правду, будь щирим, поважай, допомагай, словом, живи в любові до кожного і всякого.
— Але ж це ілюзія! Тобто я хотів сказати, що це ж і є утопією! — аж розреготався Северин.
СА-Сєд посерйознішав і, сьорбнувши чайку ще раз-другий, майже під ніс собі пробурмотів:
— Так, на цьому рівні вашої творчої свідомості це все ще видається утопією, але що ж тоді є Християнською Любов’ю? Що є Буддистською Мудрістю? Що є Мусульманською відданістю? — після кожного запитання він сьорбав чай.
Северину стало смішно з того, як поводився СА-Сєд, але захоплений темою, він тримав себе в руках.
— А хіба це не є такими ж самими програмами, про які ти щойно отут мене так палко й уперто переконував? — гаряче промовив Северин.
СА-Сєд наче тільки й чекав такого питання від Северина. Він відклав склянку з чаєм убік і, відкинувшись плечима до стіни, заклав руки за голову, ногу на ногу, трусонув головою і повів своєї:
— Сонце однаково світить, як праведнику, так і злочинцю, жертві і хижаку. Так само вогонь може давати тепло, а може спалити все твоє добро. Відповідальність за те, що ти чиниш, тримає будь-яку програму, як вуздечка коня. Відповідальність може бути тільки персональною. Поняття колективної відповідальності має скоріше декларативну природу, бо все одно по суті своїй це є сукупність персональних відповідальностей, як сукупність багатожильного троса чи канату тримається міццю кожного дротика чи нитки. Але це у фізичному сенсі цього явища, а в психічному, досить перекласти власну відповідальність на загал, як одразу вмикаються процеси, що ініціюють і провокують до дії протилежні структури енергій, які проявляються в паразитичній природі, суть котрої полягає у висмоктуванні енергії любові з самого процесу творення того чи того об’єкта. Це можуть бути вчинки, звершення, конструкції ментального плану чи фізичного, словом, твори, якість котрих уже є не такою, якою мала би бути. Досить нагадати про якість ваших доріг, будівель, товарів широкого вжитку, фармакології й косметології, чи будь-чого іншого, продукованого в безвідповідальності. Підміна програм на паразитичні спрацьовує й через авторитети кумирів, через гравітацію еґреґорів, яких ви самі ж і створюєте і яким тільки те й робите, що поклоняєтеся, замість учитися мудрості й поліпшуватися. Під дією паразитичної програми вам простіше «падобастрастна» бити поклони і фанатично співати мантри, ніж у любові до всього й кожного розвивати власну особистість. Це відбувається знову ж таки через одне і те саме — ви знімаєте з себе особисту відповідальність. Ви таким чином самовимикаєтеся з мережі божого процесу творення дійсності. Це ти можеш відчути через совість. Бо совість є процесом прямого зв’язку з Абсолютом. Тому коли ви свою особисту відповідальність перекладаєте на когось іншого (на керівників, начальників, урядників, депутатів, президентів і так далі) або на таких самих, як ви (на колектив, громаду, народ), ви тим самим самовилучаєтеся з божественного променю творчого чину щирості любові, яким і є смисл життя кожного з вас, і опиняєтеся в становищі біомаси. А біомаса не мислить, вона функціонує несвідомо, бо є програмованою отими паразитами. Тому більшість не вміє брати на себе відповідальності ні за себе самих, ні за ближніх і тим паче за весь світ, бо вчинки ваші є проявом як інстинктивних програм, так і програм соціальних на основі страху і користолюбства. Ви в основній своїй масі існуєте в колективному несвідомому. А пробуджувати колективне несвідоме, виводячи його в свідоме, є марною тратою часу. Благим наміром. То ж починати треба від себе самого. Той, кому вдасться зробити це хоча б раз, відкриває для себе суть цієї природи й здобуде силу волі, а відтак відвагу і, що найголовніше, саме тоді йому відкривається досі невідоме, тому що вся необхідна інформація для завершення задуманого чи запланованого лежить у самій дії, тобто в реальних його вчинках. Крок відкриває перспективу наступному, і ти тоді ступаєш упевнено і твердо, бо ти вже взяв на себе відповідальність за свої кроки, за шлях, який торуєш, і за мету, до якої прямуєш. І в кроках твоїх відбивається суть твоєї мети, треба лише бути уважним і бачити те,
що ти вчиняєш і як ти це вчиняєш. Спантеличити, злякати невідомістю, посіяти сумніви, відібрати впевненість у собі — у цьому власне і суть основи паразитичної програми «Розділяй і владарюй». Бо щойно ти зациклюєшся на собі самому, то виходиш з променіння любові в Цілому і Єдиному. Оте розділення й означає вимкнення себе з творчого поля Цілого і Єдиного. Залишившись у самоті, ти оперуєш лише своїми егоїстичними переконаннями, знаним досвідом під пресингом страхів, що і є «падінням», бо тоді зупиняється твоє зростання й духовне знесення. Знамените «Бути чи не бути» Шекспіра — яскравий приклад такої програми в дії, і сюжет трагедії «Гамлет» це підтверджує. Тому всілякі сумніви вже сигналізують про присутність такої паразитичної програми. Вийде/не вийде, дадуть/не дадуть, працюватиме/не працюватиме і так далі, «так/ні» впливають на глибини підсвідомого і там знаходять необхідні аргументи, щоб звести нанівець не тільки твої наміри, а й усе твоє життя. Релігійні організації, розділяючи маси на вірних і невірних, на праведників і грішників, нав’язують тобі комплекс переконань у твоїй особливій інакшості й богообраності чи у твоїй гріховності, тобто порочності від народження. Такими самими комплексами є як канонічна божественність, кровна чистота, елітарність, з одного боку, так расова меншовартість і кастова упослідженість з іншого. Саме на цих фундаментах збудовано всі існуючі паразитичні програми ваших переКОНань, заКОНів й існуючих релігій і, відповідно, саме це і є причиною всіх ваших воєн і різноманітних конфліктів упродовж усієї історії. На цьому паразитичному принципі збудовано всю сучасну соціальну ієрархічну драбину, де панівним поняттям найвищого земного щастя є слава і матеріальне багатство, заради якого ви в більшості своїй пнетеся цією драбиною, ламаючи собі шию і вбиваючи собі подібних, найрідніших з найближчих. — Він утомлено опустив руки, потер долоні, наче зігріваючись, і мовив: — Ось так, друже мій... Саме тому ваша «цивілізація», а точніше, ваш вид і перебуває на тому рівні розвитку, на якому ви себе сьогодні знаходите.