— Я перекажу це Данбарові, — відповів Йосаріан.
— Данбарові?
— Він усе це почав. Це був його сон.
— Ах, Данбар, — майор Сандерсон хмикнув, упевненість повернулась до нього. — Б’юсь об заклад, Данбар — це той злісний тип, який робить усі ті капості, які завжди приписують вам, еге ж?
— Він не такий уже й злісний.
— А проте ви захищатимете його до самої смерті, так?
— Не аж так довго.
Майор Сандерсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».
— Чому ви шкутильгаєте? — спитав він різко, коли Йосаріан попрямував до дверей. — І якого дідька у вас пов’язка на нозі? Ви звар’ювали чи що?
— Мене поранено в ногу. Тому я в шпиталі.
— О ні, не тому, — зловтішно заперечив майор Сандерсон. — Ви у шпиталі через камінь у слинній залозі. Виявляється, ви не такий уже й розумний. Ви навіть не знаєте, з чим вас поклали до шпиталю.
— Мене поклали до шпиталю з пораненою ногою, — наполягав Йосаріан.
Майор Сандерсон лише саркастично реготнув у відповідь.
— Гаразд, переказуйте вітання вашому другові Данбару. І скажіть, нехай наснить той сон, який я порадив вам.
Але Данбар знемагав від нудоти, млості та хронічного головного болю і не мав бажання допомагати майорові Сандерсону. Кошмари мучили Голодного Джо, який уже відлітав шістдесят завдань і знову чекав на відправлення додому, але й він не захотів ділитися ними, коли приходив до шпиталю провідати друзів.
— Невже ні в кого немає якогось сну для майора Сандерсона? — питав Йосаріан. — Мені так не хочеться його засмучувати. Він уже чується таким знедоленим.
— Відколи вас поранено, мені постійно сниться один дуже химерний сон, — зізнався капелан. — Раніше щоночі снилося, як вмирає моя дружина, або як її убивають, або як задихаються мої діти, подавившись шматочком поживної їжі. Тепер мені сниться, що я пливу під водою і акула гризе мене за ногу в тому самому місці, де у вас пов’язка.
— Це чудовий сон, — заявив Данбар. — Б’юсь об заклад, майор Сандерсон буде в захваті.
— Це жахливий сон! — вигукнув майор Сандерсон. — У ньому є біль, і каліцтво, і смерть. Я певен, що ви наснили цей сон мені на зло. Знаєте, я навіть не певен, що з такими відразливими снами вам місце в армії.
Йосаріанові здалося, що він помітив промінчик надії.
— Можливо, ви маєте рацію, сер, — хитро зауважив він. — Можливо, мене треба списати на землю й повернути до Штатів.
— А вам ніколи не спадало на думку, що ваша неперебірливість щодо жінок — це просто намагання вгамувати ваш підсвідомий страх перед імпотенцією?
— Так, сер, спадало.
— Тоді чому ви це робите?
— Щоб вгамувати свій підсвідомий страх перед імпотенцією.
— Чому б вам натомість не знайти для себе якесь гарне хобі? — співчутливо поцікавився майор Сандерсон. — Наприклад, риболовля. Ви дійсно вважаєте сестру Дакет аж такою привабливою? Як на мене, вона надто кістлява. Надто пісна і кістлява. Як риба.
— Я ледве знаю сестру Дакет.
— Тоді чому ви хапали її за груди? Тільки тому, що вони в неї є?
— Данбар її хапав.
— О, не починайте своєї, — вигукнув майор Сандерсон з уїдливою посмішкою і гидливо кинув олівця на стіл. — Чи ви справді гадаєте, що можете уникнути відповідальності, вдаючи з себе когось іншого? Ви мені не подобаєтесь, Фортіорі. Ви про це знаєте? Зовсім не подобаєтесь.
Передчуття небезпеки холодним, вологим протягом війнуло над Йосаріаном.
— Я не Фортіорі, сер, — соромливо сказав він. — Я Йосаріан.
— Хто ви?
— Моє прізвище Йосаріан, сер. І я лежу в шпиталі з пораненою ногою.
— Ваше прізвище — Фортіорі, — з войовничим запалом відрізав майор Сандерсон. — І ви у шпиталі через камінь у слинній залозі.
— Ну, досить, майоре! — вибухнув Йосаріан. — Я краще знаю, хто я такий.
— А в мене на доказ є офіційний військовий документ, — відказав майор Сандерсон. — Ви краще опануйте себе, поки не пізно. А то вчора ви — Данбар. Нині — Йосаріан. Завтра договоритесь до того, що ви — Вашингтон Ірвінг. Знаєте, що з вами не так? У вас роздвоєння особистості, от що з вами не так.
— Можливо, ви маєте рацію, сер, — дипломатично погодився Йосаріан.
— Я знаю, що маю рацію. У вас страшна манія переслідування. Ви думаєте, що всі намагаються вас скривдити.
— Всі справді намагаються мене скривдити.
— От бачите? Ви не маєте жодної поваги до надмірної влади чи застарілих традицій. Ви небезпечний і розбещений, і вас треба вивести на вулицю і пристрелити!
— Ви серйозно?
— Ви ворог людей!
— Ви звар'ювали? — закричав Йосаріан.