— Я роблю все, що тільки можу, — лагідно пояснював Йосаріанові капелан, коли Добз пішов. — Я навіть ходив до санчастини і просив Дока Деніку допомогти вам.
— Ага, зрозуміло, — Йосаріан стримав усмішку. — І що з цього вийшло?
— Вони намастили мені марганцівкою ясна, — соромливо відповів капелан.
— А також великі пальці на ногах, — з обуренням додав Нейтлі. — І дали йому проносне.
— Але сьогодні вранці я знову туди пішов, аби з ним побачитись.
— І вони знову намастили йому ясна марганцівкою, — сказав Нейтлі.
— Але я таки поговорив з ним, — немов виправдовуючись, жалібно проказав капелан. — Лікар Деніка виглядає таким нещасним. Він підозрює, що хтось плете проти нього інтриги, щоб його перевели на Тихий океан. Увесь цей час, виявляється, він збирався звернутись по допомогу до мене. Коли я сказав йому, що потребую його допомоги, то поцікавився, чи немає іншого капелана, до якого я міг би звернутися, — пригнічений капелан терпляче дочекався, поки Йосаріані з Данбаром пересміються. — Колись я думав, що бути нещасним — аморально, — провадив він далі, неначе голосив на самоті. — А тепер я вже не знаю, що думати. Я би хотів присвятити темі аморальності свою проповідь наступної неділі, але сумніваюся, чи мені, з пурпуровими яснами, взагалі годиться чинити відправи. Підполковникові Корну це дуже не сподобалося.
— Капелане, а чому б вам не лягти до шпиталю разом з нами і трохи не відпочити? — запропонував Йосаріан. — Тут вам було б затишно.
На якусь мить ця пропозиція, в усій своїй зухвалій аморальності, здалася капеланові спокусливою і потішною.
— Ні, краще не треба, — неохоче вирішив він. — Мені треба податись на материк і зустрітися зі штабним писарем Вінтерґріном. Лікар Деніка сказав, що він міг би допомогти.
— Вінтерґрін, мабуть, найвпливовіша особа на всьому театрі воєнних дій. Він не лише штабний писар. Він має доступ до ротатора. Але він нікому не допомагає. Це одна з причин, чому він піде далеко.
— Я б усе одно хотів з ним побалакати. Хтось же мусить вам допомогти.
— Зробіть це для Данбара, капелане, — мовив Йосаріан зі зверхнім виглядом. — Я звільнюся від польотів завдяки моїй рані на нозі на мільйон доларів. Якщо це не спрацює, тут є один психіатр, який вважає, що я не годжуся для служби в армії.
— Це я не годжуся для служби в армії, — ревниво заскиглив Данбар. — То був мій сон.
— Річ не в сні, — пояснив Йосаріан. — Йому подобається твій сон. Ідеться про мою особистість. Він вважає, що вона розщеплена.
— Розщеплена просто посередині, — сказав майор Сандерсон, який заради цього візиту зав’язав шнурівки на своїх незґрабних солдатських черевиках і прилизав чорне, як сажа, волосся за допомогою якогось густого ароматного мастила. Він нарочито всміхався, щоб подати себе розумним і приємним. — Я не кажу це зі зла чи з бажання вас образити, — провадив він зі злою й образливою усмішкою. — Я кажу це тому, що ненавиджу вас і прагну помститися. Я не кажу це тому, що ви погордували мною і безжально поранили мої почуття. Ні, я медик і завжди дивлюсь на речі об’єктивно.
У мене є для вас дуже погана новина. Чи ви достатньо мужній чоловік, щоб її сприйняти?
— О боже, ні! — верескнув Йосаріан. — Я цього не переживу.
Майор Сандерсон враз спалахнув.
— Ви бодай щось можете зробити по-людськи? — благально попросив він, побуряковілий від роздратування і гамселячи обома кулаками по столі. — Ваша біда в тому, що ви вважаєте себе вищим від усіх умовностей цього світу. Можливо, ви вважаєте себе вищим навіть за мене, бо я запізнився зі статевим дозріванням. Так от, знаєте, хто ви такий? Ви невдоволений, нещасний, розчарований, недисциплінований, непристосований молодий чоловік!
Випаливши усі ці несхвальні епітети, майор Сандерсон неначе полагіднішав.
— Так, сер, — обережно погодився Йосаріан. — Здається, ви маєте рацію.
— Звичайно, маю рацію. Ви недоросток. Ви неспроможні звикнутись з самою ідеєю війни.
— Так, сер.
— У вас патологічна відраза до смерті. Мабуть, вас дратує сам факт, що ви на війні і кожної миті вам можуть прострелити голову.
— Мало сказати — дратує, сер. Я від цього скаженію.
— Ви зациклені на власному виживанні. І ви не терпите фанатиків, забіяк, снобів і лицемірів. Підсвідомо ви ненавидите дуже багатьох людей.
— Свідомо, сер, свідомо, — поправив Йосаріан, бажаючи допомогти психіатрові. — Я ненавиджу їх свідомо.
— У вас вороже ставлення до ідеї, що вас можуть пограбувати, експлуатувати, ображати, принижувати чи обдурювати. Вас пригнічує бідність. Вас пригнічує неуцтво. Вас пригнічує насильство. Вас пригнічують гоніння. Вас пригнічують міські нетрі. Вас пригнічує пожадливість. Вас пригнічує злочинність. Вас пригнічує корупція. Знаєте, я анітрохи не здивуюсь, якщо у вас виявиться маніакально-депресивний психоз!