— Так, сер. Мабуть, у мене психоз.
— І не намагайтесь заперечити.
— Я не заперечую, сер, — сказав Йосаріан, вдоволений, що між ними нарешті настало таке чудесне порозуміння. — Я погоджуюсь з усім, що ви сказали.
— Отже, ви погоджуєтесь, що ви божевільний?
— Божевільний! — Йосаріан був шокований. — Що ви таке кажете? Чого це я божевільний? Сам ви божевільний!
Майор Сандерсон знову почервонів від обурення і щосили вгатив себе кулаками по стегнах.
— Назвавши мене божевільним, — загорлав він, бризкаючи слиною, — ви показали себе як типового мстивого і садистичного параноїка! Ви дійсно божевільний!
— Тоді чого б вам не відправити мене додому?
— А я і збираюсь відправити вас додому!
— Мене відправляють додому! — радісно оголосив Йосаріан, пришкандибавши назад у палату.
— І мене теж! — тішився А. Фортіорі. — Щойно приходили сюди й сказали.
— А як же я? — запитав у лікарів роздратований Данбар.
— Ви? — різко відповіли йому. — Вас відправлять разом з Йосаріаном. Назад у стрій!
І пішли вони обоє назад у стрій. Йосаріан нетямився з люті, коли санітарна машина привезла його до ескадрильї, і відразу пошкутильгав шукати справедливості в Дока Деніки, який понуро глянув на нього зі смутком і зневагою.
— Ех ти, — тужно видихнув Док Деніка, скривившись з осудливою відразою, яйцеподібні мішки під його очима докірливо набрякли. — Вічно думаєш тільки про себе. Піди глянь на лінію фронту, якщо хочеш знати, що сталось, поки ти вилежувався в шпиталі.
Йосаріан здригнувся.
— Ми відступаємо?
— Відступаємо? — вигукнув Док Деніка. — Відколи ми взяли Париж, воєнна обстановка котиться під три чорти. Я знав, що так буде. — Він замовк, його понурий гнів змінився на сум, а тоді він роздратовано насупився, немов це Йосаріан був у всьому винний. — Американські війська вже вступили на німецьку територію. Росіяни захопили цілу Румунію. Щойно вчора греки з восьмої армії взяли Ріміні. Німці повсюди відступають! — Док Деніка знову замовк і набрав побільше повітря для пронизливого тужливого зойку: — Від Люфтваффе не залишилось і сліду! — заголосив він. Здавалося, він осьось розридається. — Вся Ґотська лінія під загрозою знищення!
— Ну і? — спитав Йосаріан. — Що тут поганого?
— Що поганого? — закричав Док Деніка. — Якщо найближчим часом нічого не зміниться, Німеччина капітулює. І тоді всіх нас відправлять на Тихий океан!
Йосаріан збентежено витріщився на Дока Деніку.
— Ти здурів? Ти хоч розумієш, що мелеш?
— Ага, тобі легко сміятись, — вишкірився Док Деніка.
— Який тут до біса сміх?
— Принаймні ти маєш хоч якісь шанси. Ти воюєш, і тебе можуть убити. А мені що казати? Мені нема на що надіятись.
— У тебе зовсім дах поїхав! — закричав Йосаріан і схопив його за барки. — Це тобі ясно? А тепер стули свою дурну пельку і слухай мене.
Док Деніка вирвався від нього.
— Не смій так зі мною розмовляти. Я дипломований лікар.
— Тоді стули свою дурну дипломовану пельку і послухай, що мені сказали в шпиталі. Я божевільний. Ти це знав?
— Ну і що?
— Справді божевільний.
— Ну і що?
— Я псих. Вар’ят. Розумієш? У мене не всі дома. Вони помилково замість мене відправили додому когось іншого. У шпиталі мене перевірив дипломований психіатр, і таким був його висновок. Я справді ненормальний.
— Ну і що з того?
— Ну і що з того? — Йосаріана спантеличила нездатність Дока Деніки збагнути суть справи. — Невже ти не розумієш, що це означає? Тепер ти можеш списати мене на землю і відправити додому. Не пошлють же вони божевільного на смерть?
— А хто ж тоді піде?
Розділ 28
Добз
Пішов Маквот, і Маквот не був божевільний. Пішов і Йосаріан, хоча все ще шкутильгаючи, і коли він, відлітавши два додаткові бойові завдання, почув загрозливу звістку про ще один наліт на Болонью, то одного теплого пополудня з рішучим виглядом пришкандибав до намету Добза, приклав до губ пальця і прошипів:
— Тссс!
— Чого ти тсикаєш? — спитав Малюк Семпсон. Він здирав зубами шкірку з мандарина, уважно розглядаючи комікс із загнутими кутиками. — Ніхто нічого не говорить.