— А як щодо парадів? — перебив його полковник Шайскопф.
— Яких парадів? — поцікавився генерал Пекем, відчуваючи, що його красномовства не оцінили.
— Чи зможу я проводити паради щонеділі по обіді? — нетерпляче запитав полковник Шайскопф.
— Ні. Звісно, що ні. А звідки у вас ця ідея?
— Але мені сказали, що я зможу проводити паради.
— Хто вам це сказав?
— Офіцери, що послали мене сюди. Вони сказали, що тут я зможу ганяти людей по плацу стільки, скільки захочу.
— Вони вам збрехали.
— Це несправедливо, сер.
— Мені дуже жаль, Шайскопфе. Я готовий зробити все можливе, щоб ви тут почувалися добре, але про паради не може бути й мови. У нашому власному відділі ми не маємо досить людей, щоб влаштовувати паради, а в бойових підрозділах люди збунтуються, якщо ми спробуємо примусити їх марширувати. Боюся, що вам доведеться трохи потерпіти, поки ми не візьмемо все під свій контроль. Тоді зможете робити з людьми все, що захочете.
— А як щодо моєї дружини? — роздратовано спитав полковник Шайскопф, з підозрою глянувши на генерала Пекема. — Я зможу її викликати, чи цього теж не можна?
— Дружину? А навіщо це вам?
— Чоловік і дружина повинні бути разом.
— Про це також не може бути мови.
— Але мені казали, що я зможу її викликати!
— Вони знову вам збрехали.
—- Вони не мали права мені брехати! — вигукнув полковник Шайскопф, його очі зволожніли від обурення.
— Певно, що мали, — відрізав генерал Пекем з холодною й зумисною жорсткістю, вирішивши тут і зараз випробувати мужність нового полковника під вогнем. — Не будьте мудаком, Шайскопфе. Люди мають право робити все, що не заборонено законом, а закону, який би забороняв обманювати вас, не існує. А тепер більше не морочте мені голову такими сентиментальними банальностями. Чуєте мене?
— Так, сер! — промимрив Шайскопф.
Полковник Шайскопф жалюгідно схилив голову, а генерал Пекем подякував долі за те, що надіслала йому в підлеглі такого слабака. Чоловік з характером біля нього був би немислимий. Перемігши, генерал Пекем злагіднів. Йому не подобалося принижувати своїх підлеглих.
— Якби ваша дружина служила в Жіночому допоміжному корпусі, тоді я, можливо, перевів би її до нас. Але це — максимум, що я можу зробити.
— У неї є подруга, яка там служить, — повідомив полковник Шайскопф з надією в голосі.
— Боюся, цього замало. Нехай місіс Шайскопф, якщо бажає, вступить до Жіночого допоміжного корпусу, тоді я переведу її сюди. А наразі, любий полковнику, займімось, якщо можна, нашою маленькою війною. Ось, коротко, бойова обстановка на нашому театрі дій.
Генерал Пекем підвівся й підійшов до обертового стенду з величезними кольоровими картами.
Полковник Шайскопф пополотнів.
— Але ж ми не збираємося тут воювати? — нажахано випалив він.
— Ні, ні, звичайно ж, ні, — поблажливо запевнив його генерал Пекем і по-товариськи всміхнувся. — Можете мені повірити. Саме тому ми досі в Римі. Звичайно, мені б хотілося перебратись до Флоренції, де я був би ближче до колишнього РПК Вінтерґріна. Але, на жаль, Флоренція ще надто близько до лінії фронту. — Генерал Пекем підняв дерев’яну указку з гумовим наконечником і радісно змахнув нею через усю Італію від моря до моря: — Ось тут, Шайскопфе, — німці. Вони дуже міцно вкопалися в гори, створивши Ґотську лінію, звідки їх не витіснити до кінця наступної весни, хоч йолопи з нашого командування спробують зробити це раніше. Тож наша допоміжна служба має у своєму розпорядженні майже дев’ять місяців, щоб досягнути нашої мети. А наша мета — захопити всі бомбардувальні полки Повітряних сил США. Зрештою, — сказав генерал Пекем з низьким, добре відпрацьованим смішком, — якщо бомбардування ворога — це не допоміжна служба, тоді я не знаю, що це взагалі таке. Згодні зі мною? — Полковник Шайскопф ніяк не виявив своєї згоди, та генерал Пекем був надто захоплений своїм красномовством, щоб це помітити. — На сьогодні наше становище пречудове. Постійно надходить поповнення, як-от ви, наприклад, і ми маємо аж задосить часу, щоб ретельно спланувати всю нашу стратегію. Наша найперша ціль — ось тут.