— Гей, ви! — люто загорлав він. — Припиніть!
— Припиніть, — відповів Данбар.
— Це я вам кажу.
— Це я вам кажу, — сказав Данбар.
Офіцер роздратовано тупнув ногою, з досади гублячи впевненість.
— Ви навмисно повторюєте мої накази?
— Ви навмисно повторюєте мої накази?
— Я зараз вдарю.
Чоловік підняв кулак.
— Я зараз вдарю, — холодно застеріг його Данбар. — Ти німецький шпигун, і я тебе розстріляю.
— Німецький шпигун? Я американський полковник!
— Ти американський полковник? Ти просто черевань з подушкою. Де ж твоя форма, якщо ти американський полковник?
— Ви щойно викинули її у вікно.
— Так от, хлопці, — сказав Данбар. — Арештуйте цього тупого покидька. Заведіть цього покидька до поліційного відділку і зачиніть там, а ключ викиньте.
Полковник зблід зі страху.
— Ви збожеволіли? Де ваші відзнаки? Гей, ви! Ану назад!
Та похопився він надто пізно, бо Нейтлі угледів свою дівчину на дивані в сусідній кімнаті й кинувся до дверей за його спиною. Решта друзів ринули слідом за Нейтлі в саму гущу голих великих цабе. Голодний Джо істерично реготався і, не вірячи своїм очам, тицяв пальцем у кожного з них і плескав себе руками по голові і боках. Двоє огрядних чоловіків агресивно рушили їм назустріч, поки не перехопили недоброзичливі, ворожі погляди Добза і Данбара, зауваживши, що Добз і далі розмахує, мов дворучним мечем, кованою попільницею, якою трощив речі у вітальні. Нейтлі вже був біля своєї дівчини. Кілька секунд вона дивилась на нього, не впізнаючи. Потім кволо всміхнулася і, заплющивши очі, опустила голову йому на плече. Нейтлі був у захваті: раніше вона ніколи до нього не всміхалась.
— Філпо, — спокійно сказав худий, знесилений чоловік, навіть не ворухнувшись у кріслі. — Ви не виконуєте наказів. Я наказав вам вивести їх звідси, а ви пішли і привели їх сюди. Бачите різницю?
— Вони повикидали наші речі в вікно, генерале.
— Ну й нехай. І форму теж? Розумно. Без форми ми не зможемо нікому довести, що ми старші званням.
— Давайте запишемо їхні прізвища, Лу, і...
— Ох, Неде, облиште, — втомленим голосом сказав худий чоловік. — Може, ви вправно посилаєте в бій бронетанкові дивізії, але в цивільних конфліктах з вас користі мало. Рано чи пізно ми повернемо собі наші однострої і тоді знову будемо старшими. Вони справді викинули нашу форму? Це блискучий тактичний хід.
— Вони все викинули.
— І з шафи також?
— Вони й шафу викинули, генерале. Це був той гуркіт, коли нам здалося, що вони йдуть нас убивати.
— А тепер я і вас викину, — пригрозив Данбар.
Генерал трохи зблід.
— Чого він збісився? — запитав він у Йосаріана.
— А він не жартує, — сказав Йосаріан. — Краще відпустіть цю дівчину.
— О Господи, та забирайте її, — з полегшенням вигукнув генерал. — Через неї ми лише втратили впевненість. Вона принаймні могла б розізлитися чи образитись на нас за ті сто доларів, що ми їй заплатили. Але вона навіть цього не зробить. А той ваш симпатичний юний друг, видно, прив’язався до неї. Гляньте, як затримуються його пальці на її стегнах, поки він вдає, ніби натягує їй панчохи.
Нейтлі, заскочений, винувато зашарівся і став одягати її швидше. Вона міцно спала і дихала настільки рівно, що аж, здавалося, схрапувала.
— Давайте нападемо на неї, Лу! — підбурив ще один офіцер. — У нас більше сил, ми можемо оточити...
— О, ні, Біле, — зітхнув генерал. — Ви, можливо, мастак взяти в кліщі противника, який вичерпав усі свої резерви, за добрих погодних умов і на рівнинній місцевості, але в інших ситуаціях ви не так чітко мислите. Навіщо вона нам?
— Генерале, в нас дуже погана стратегічна позиція. Одягу в нас ані клаптика, і йти по нього на вулицю через цілий вестибюль — принизливо і стидно.
— Так, Філпо, ви маєте рацію, — сказав генерал. — І саме тому це зробите ви. Вперед.
— Наголяса, сер?
— Якщо хочете, візьміть з собою подушку. І ще, як підберете мою білизну й штани, знайдіть кілька сигарет, добре?
— Я пришлю вам все в номер, — запропонував Йосаріан.
— Ну от, генерале, — з полегшенням сказав Філпо. — Значить, мені і йти не треба.
— Недоумок ви, Філпо. Хіба не бачите, що він бреше?
— Ви брешете?
Йосаріан кивнув, і віра Філпо похитнулася.
Йосаріан реготнув і допоміг Нейтлі вивести його дівчину через коридор до ліфта. Поклавши голову на плече Нейтлі, дівчина всміхалася вві сні, мовби їй снилося щось приємне. Добз із Данбаром пішли на вулицю ловити таксі.