Капелан, блідий, як привид, поняття не мав, що тут діється. Як і Нейтлі, що тримався Йосаріана, вчепившись йому в лікоть, як і Голодний Джо, що підозріло не відступав від нього, стиснувши кістляві кулаки і вертячи туди й сюди переляканим обличчям.
— Гей, що тут діється? — благально мовив Голодний Джо. — Що тут в чорта діється?
— Це той самий! — крикнув до нього Данбар рішучим голосом, що перекривав хрипкий гармидер. — Хіба ти не розумієш? Це той самий.
— Той самий! — почув власний голос Йосаріан, не здатний вгамувати дрож від глибокого і зловісного хвилювання, і вслід за Данбаром проштовхався до ліжка з вояком у білому.
— Не переймайтеся, хлопці, — лагідно радив куций патріотично налаштований техасець, непевно усміхаючись. — Нам немає чого хвилюватися. Може, не будемо нічим перейматися?
— Той самий! — забурмотіли, заторочили і закричали інші хворі.
Раптом з’явилася сестра Дакет.
— Що тут діється? — спитала вона.
— Він повернувся! — зойкнула сестра Крамер, падаючи їй на руки. — Він повернувся, він повернувся!
І справді, це був той самий чоловік. Він втратив трохи у зрості і трохи набрав у вазі, але Йосаріан відразу ж упізнав його за двома негнучкими руками і двома негнучкими, товстими, непотрібними ногами, підтягнутими вгору майже прямовисно за допомогою туго напнутих мотузок і довгих свинцевих противаг, підвішених на блоках над ліжком, і за рваною чорною діркою в бандажах над його ротом. Справді, він майже не змінився. Та сама цинкова трубка стирчала з твердої кам’яної маси над пахом і вела до прозорої скляної банки на підлозі. Та сама прозора скляна банка висіла на жердині і з неї в отвір на згині ліктя капала рідина. Йосаріан упізнав би його де завгодно. Цікаво, хто він такий.
— Нікого там немає! — несподівано рявкнув Данбар.
Йосаріан відчув, як серце йому тьохнуло і підігнулися коліна.
— Ти про що? — закричав він з жахом, вражений блиском болючої загнаності в Данбарових очах і його знетямленим виразом дикого шоку і страху. — Звар’ював чи що? Ти що в біса мелеш — нікого там немає?
— Вони його викрали! — відкрикнув йому Данбар. — Всередині він порожній, як шоколадний солдатик. Вони його просто вийняли, а бандажі лишили.
— Навіщо їм це робити?
— Навіщо їм будь-що робити?
— Вони його викрали! — заголосив хтось, і вся палата заверещала: — Вони його викрали. Вони його викрали!
— Вертайтесь до своїх ліжок, — благала сестра Дакет Данбара з Йосаріаном, кволо штовхаючи Йосаріана в груди. — Будь ласка, ідіть до своїх ліжок.
— Ти божевільний! — розлючено викрикнув Йосаріан Данбарові. — Що ти верзеш?
— А чи хтось його бачив? — насмішкувато спитав той.
— Ти його бачила, хіба ні? — звернувся Йосаріан до сестри Дакет. — Скажи Данбарові, що всередині хтось є.
— Всередині лейтенант Шмулькер, — відповіла сестра Дакет. — Він весь обгорів.
— Вона його бачила?
— Ти його бачила, правда ж?
— Лікар, який накладав пов’язки, бачив його.
— Можеш його привести? Що то був за лікар?
Сестра Дакет перелякано хапнула ротом повітря.
— Того лікаря тут нема! — вигукнула вона. — Пацієнта привезли до нас з польового шпиталю.
— От бачите? — закричала сестра Крамер. — Всередині нікого немає!
— Всередині нікого немає! — репетнув Голодний Джо і затупотів ногами.
Данбар проштовхався вперед, навіжено вискочив на ліжко вояка в білому, щоб самому все бачити, і притиснув блискаюче око до чорної, з пошматованими краями дірки в білому марлевому панцирі. Він усе ще стояв, схилений, і вдивлявся одним оком у темну, незрушну порожнечу рота вояка у білому, коли до палати вбігли лікарі з військовими поліцейськими і помогли Йосаріану його відтягнути. В лікарів на поясах висіли пістолети. Охоронці тримали карабіни і гвинтівки, якими відтіснили натовп гамірних хворих. З’явилися ноші на колесах, і за лічені секунди вояка в білому справно підняли з ліжка й викотили геть. Лікарі й поліцейські пройшли через палату, запевнюючи пацієнтів, що все гаразд.
Сестра Дакет смикнула Йосаріана за руку і нишком прошепотіла, що чекатиме в комірчині, в коридорі неподалік. Йосаріан дуже зрадів. Він подумав, що сестра Дакет нарешті захотіла його, і щойно вони опинилися на самоті, він задер їй спідницю, але сестра Дакет його відштовхнула. В неї була важлива новина про Данбара.
— Вони збираються його зникнути, — сказала вона.
Йосаріан покосився на неї, нічого не розуміючи.
— Що збираються зробити? — здивовано перепитав він і стривожено хихикнув. — Що це значить?