В аптечці не було морфію, жодного засобу захистити Сноудена від болю, один лише притупляючий шок від самої рваної рани. Дванадцять ампул з морфієм було вкрадено, а в коробці замість них лежала записка, де акуратними літерами було виведено: «Що добре для синдикату «М і М» — те добре для країни. Майло Майндербайндер». Проклинаючи Майла, Йосаріан підніс дві таблетки аспірину до попелястих губ Сноудена, та вони не розтулилися. Тож найперше Йосаріан заходився квапливо закручувати джгут навколо його стегна, бо нічого іншого не спало йому на думку в ті перші гарячкові секунди, коли всі почуття змішались, коли він знав, що мусить діяти негайно і вміло, і коли боявся, що зараз геть розгубиться. Сноуден не зводив з нього очей і мовчав. З артерії вже не била кров, але Йосаріан вдавав, що повністю заглиблений у накладання джгута, бо накладати джгут він умів. Він працював з показною спритністю і холоднокровністю, відчуваючи на собі збляклий, але пильний погляд Сноудена. Йосаріан опанував себе ще до того, як наклав джгут, і послабив його, щоб зменшити небезпеку гангрени. Свідомість його проясніла; він уже знав, що робитиме далі, і став ритися в аптечці, шукаючи ножиці.
— Мені холодно, — тихо промовив Сноуден. — Мені холодно.
— Все буде добре, хлопче, — підбадьорив його Йосаріан, широко всміхнувшись. — Усе буде добре.
— Мені холодно, — знову сказав Сноуден кволим, дитячим голосом. — Мені холодно.
— Тихо, тихо, — відповів Йосаріан, бо не знав, що ще відповісти. — Тихо, тихо.
— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Мені холодно.
— Тихо, тихо. Тихо, тихо.
Йосаріан злякався і заквапився. Нарешті він знайшов ножиці і став обережно розрізати комбінезон Сноудена вище рани, якраз під самим пахом. Він розрізав цупкий габардин довкола стегна по прямій лінії. Малий хвостовий стрілець опритомнів, побачив Йосаріана і знову знепритомнів. Сноуден повернув голову на друге плече, щоб краще бачити Йосаріана. Тьмяне, затухаюче світло жевріло в його слабких і збайдужілих очах. Йосаріан, збентежений, старався не дивитись на нього. Він почав кроїти штанину вниз по внутрішньому шву. Із зяючої рани — чи це не трубка слизької кістки там, в глибині яскраво-червоного місива, попід тріпотливими волоконцями химерних м’язів? — наче сніг, що тане на піддашші, але в’язкий і червоний, кількома цівками витікала кров і, спливаючи донизу, гуснула. Йосаріан розрізав штанину комбінезона до кінця і розгорнув її. Чвакнувши, вона впала на підлогу, відкривши облямівку Сноуденових трусів кольору хакі, що всмоктували плями крові, ніби їх мучила спрага. Йосаріана приголомшив вигляд мертвотно-блідої, як віск, голої ноги Сноудена і те, якими огидними, неживими й неприродними здавалися м’які, кучеряві волосинки на його гомілці та литці. Рана, тепер побачив він, виявилась не така велика, як м’яч для регбі, а завдовжки й завширшки з його долоню і надто пошарпана й глибока, щоб її розгледіти. Пошматовані м’язи сіпались, мов живий фарш. Довгий віддих полегшення вирвався з уст Йосаріана, коли він побачив, що життю Сноудена нічого не загрожує. Кров уже зсідалася в рані, і треба було лише накласти пов’язку і не турбувати Сноудена, поки літак не приземлиться. Він вийняв з аптечки кілька пакетів сульфаніламіду. Сноуден затремтів, коли Йосаріан легенько натиснув на нього, щоб трохи повернути на бік.
— Я зробив тобі боляче?
— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Мені холодно.
— Тихо, тихо, — мовив Йосаріан. — Тихо, тихо.
— Мені холодно. Мені холодно.
— Тихо, тихо. Тихо, тихо.
— Болить! — раптом жалібно зойкнув Сноуден і страдницьки поморщився.
Йосаріан знову гарячково покопирсався в аптечці, шукаючи морфій, але знайшов лиш записку від Майла і пляшечку з таблетками аспірину. Він прокляв Майла і простяг Сноудену дві таблетки. Води він запропонувати не міг. Сноуден від аспірину відмовився, ледь помітно хитнувши головою. Обличчя мав бліде й безбарвне. Йосаріан зняв з нього шолом і опустив голову на підлогу.
— Мені холодно, — стогнав Сноуден з напівзаплющеними очима. — Мені холодно.
Краї його губ починали синіти. Йосаріан скам’янів. Він подумав, чи не висмикнути витяжний трос парашута і вкрити Сноудена складками нейлону. У літаку було дуже тепло. Несподівано підвівши очі, Сноуден усміхнувся до нього вимученою, згідливою посмішкою і ледь повернув стегно, щоб той міг посипати рану сульфаніламідом. З поновленою впевненістю та оптимізмом Йосаріан узявся до роботи. Літак провалився в повітряну яму, і Йосаріан, здригнувшись, пригадав, що залишив свій власний парашут у носовій частині. На те не було ніякої ради. Він сипав пакетик за пакетиком білого кристалічного порошку в закривавлену овальну рану, аж поки не стало видно нічого червоного, а тоді глибоко, стривожено вдихнув і, зціпивши зуби, голою рукою торкнувся підсохлих клаптів розірваної плоті, щоб запхнути їх досередини. Він швидко накрив цілу рану великим ватним тампоном і відсмикнув руку. Нервово всміхнувся сам до себе, коли це коротке випробування скінчилось. Реальний дотик до змертвілої плоті виявився не таким уже й відразливим, як він того чекав, і він навіть став погладжувати рану пальцями ще і ще раз, щоб переконатись у своїй відвазі.