Йосаріан розчаровано опустив голову.
— Значить, мені справді треба зробити п’ятдесят вильотів? — простогнав він.
— П’ятдесят п’ять, — виправив його Док Деніка.
— Які п’ятдесят п’ять?
— Полковник хоче, щоб усі ви зробили п’ятдесят п’ять вильотів.
Почувши слова Дока Деніки, Голодний Джо зітхнув з полегшенням і вишкірив зуби. Йосаріан схопив Голодного Джо за карк і змусив негайно летіти з ним назад до колишнього РПК Вінтерґріна.
— А що б вони мені зробили, — нишком запитав він, — якби я відмовився літати?
— Мабуть, ми б тебе розстріляли, — відповів колишній РПК Вінтерґрін.
— Ми? — здивовано скрикнув Йосаріан. — Що ти маєш на увазі — ми? Відколи це ти на їхньому боці?
— Якщо тебе збираються пристрелити, то на якому боці, по-твоєму, мені бути? — відрізав йому колишній РПК Вінтерґрін.
Йосаріан наморщився. Полковник Каткарт знову підняв ставку.
Розділ 7
Маквот
Зазвичай першим пілотом Йосаріана був Маквот, той, що кожного ранку голився біля свого намету в крикливо-червоній, завжди чистій піжамі і був однією з тих дивних, іронічних, незбагненних істот, які оточували Йосаріана. Маквот був, певне, найбожевільніший з усіх вояків: перебуваючи при своєму розумі, він не мав нічого проти війни. Цей коротконогий, широкоплечий, усміхнений хлопчина постійно насвистував бадьорі шлягери і, граючи в блекджек чи покер, смачно ляскав картами при роздачі, що врешті-решт доводило Голодного Джо до сказу, і він починав несамовито репетувати, щоб Маквот перестав ляскати.
— Сучий ти сину, ти це робиш навмисне, щоб дістати мене, — оскаженіло верещав Голодний Джо, а Йосаріан заспокійливо стримував його однією рукою. — Він навмисне це робить, бо йому подобається слухати, як я кричу. Ти, клятий сучий сину!
Маквот примирливо морщив гостренького, вкритого ластовинням носа і присягався більше ніколи не ляскати картами, але завжди забував про обіцянку. До червоної піжами Маквот узував ворсисті капці і спав на свіжовипрасуваних кольорових простирадлах, подібних до того, половину якого Майло відібрав в усміхненого злодюжки-ласуна, так і не віддавши йому обіцяні фініки без кісточок, позичені в Йосаріана. На Маквота глибоке враження справив Майло, який, на втіху капрала Снарка, помічника на кухні, купував курячі яйця по сім центів за штуку, а продавав по п’ять. Але Майло ніколи не вражав Маквота настільки сильно, наскільки був вражений сам листом, якого Йосаріан отримав від Дока Деніки завдяки своїй хворій печінці.
— Що це таке? — в паніці скрикнув Майло, наткнувшись на велику картонну коробку з пакунками сухофруктів, банками фруктових соків і ласощами, яку двоє італійців, що їх викрав майор ...де Коверлі для своєї кухні, збиралися віднести до намету Йосаріана.
— Це для капітана Йосаріана, сер, — мовив капрал Снарк із самовдоволеною посмішкою. Капрал Снарк був інтелектуальним снобом, який вважав, що на двадцять років випереджає свій час і якому не подобалось куховарити для плебсу. — Він має листа від Дока Деніки, що дає йому право на всі фрукти і фруктові соки, які тільки забажає.
— Що це таке? — вигукнув Йосаріан, побачивши, як Майло зблід і захитався.
— Це лейтенант Майло Майндербайндер, сер, — проказав капрал Снарк, насмішливо підморгнувши. — Один із наших нових пілотів. Його призначили завідувачем їдальні, поки ви були у шпиталі.
— Що це таке? — скрикнув ввечері Маквот, коли Майло простягнув йому половину його простирадла.
— Це половина простирадла, яку вкрали сьогодні вранці з цього намету, — самовдоволено пояснив Майло, нервово посмикуючи бурими вусиками. — Б’юсь об заклад, ви цього навіть не помітили.
— Навіщо комусь було красти половину простирадла? — запитав Йосаріан.
Майло заметушився.
— Ви не розумієте, — запротестував він.
Йосаріан також не розумів, навіщо Майло так розпачливо вчепився листа від Дока Деніки, в якому чітко все сказано. «Давайте Йосаріану стільки фруктів і фруктових соків, скільки він забажає, — написав Док Деніка. — Він каже, що в нього хвора печінка».
— Отакий-от лист, — понуро промимрив Майло, — може розорити будь-якого завідувача їдальні у світі. — Майло тягнувся, мов плакальник, через усю базу за своєю коробкою із втраченим провіантом, щоб ще раз прочитати цього листа в наметі Йосаріана. — Я маю давати вам стільки, скільки ви попросите. Але в листі навіть не сказано, що ви самі маєте усе це з’їсти.