Клевінджер стільки всього знав, бо Клевінджер був генієм з полум’яним серцем і блідим обличчям. Це був довгов’язий, незґрабний, неспокійний юнак з очима, спраглими знань. Навчаючись у Гарварді, він вигравав майже всі можливі призи і стипендії, а всіх без винятку призів та стипендій він не вигравав лише тому, що був постійно зайнятий — підписував петиції, поширював петиції та спростовував петиції, долучався до різних дискусійних груп і виходив з дискусійних груп, відвідував одні молодіжні з’їзди і пікетував інші молодіжні з’їзди, організовував студентські комітети на захист звільнених викладачів. Ніхто не сумнівався, що Клевінджер далеко піде в академічних колах. Одне слово, Клевінджер був широкоосвіченим і безголовим, І про це знали всі, а хто не знав, то невдовзі довідався.
Одне слово — йолоп. Він часто нагадував Йосаріанові тих людей, у яких від вештання музеями сучасного мистецтва обидва ока зсунулись на один бік обличчя. Це була, звичайно, ілюзія, породжена схильністю Клевінджера пильно розглядати один бік справи і ніколи не помічати іншого. У політиці він був гуманістом, який добре відрізняв правих від лівих, а сам незручно застряг посередині. Він постійно боронив своїх друзів-комуністів від своїх правих ворогів, а правих друзів — від ворогів-комуністів, а ті й ті його глибоко ненавиділи й ніколи ні від кого не боронили, бо вважали йолопом.
Це був дуже серйозний, дуже щирий і дуже сумлінний йолоп. Після кожного фільму він неодмінно зачинав дискусію про співчуття, Арістотеля, універсальні поняття, ідеї та завдання кіно як виду мистецтва в матеріалістичному суспільстві. Дівчата, з якими він ходив до театру, мусили дочекатися першого антракту, щоб почути від нього, дивляться вони добру п'єсу чи погану, і тоді вмить усе починали розуміти. Войовничий ідеаліст, він боровся проти расової нетерпимості і непритомнів, стикаючись з нею. Про літературу він знав геть усе, окрім того, як отримувати від неї насолоду.
Йосаріан намагався допомогти йому.
— Не будь йолопом, — радив він Клевінджеру, коли вони обоє були курсантами військового училища в місті Санта-Ана штату Каліфорнія.
— Я таки скажу йому, — наполягав Клевінджер, споглядаючи разом з Йосаріаном з трибуни навчального плацу, як лейтенант Шайскопф, мов безбородий король Лір, бушує внизу.
— Чому я? — завив лейтенант Шайскопф.
— Сиди тихо, дурню, — доброзичливо порадив Йосаріан Клевінджеру.
— Ти нічого не розумієш, — заперечив Клевінджер.
— Розумію достатньо, щоб сидіти тихо, дурню.
Лейтенант Шайскопф рвав на собі волосся й скреготав зубами. Його гумові щоки страдницьки здригались. Його мучили курсанти авіаційного училища з низьким бойовим духом, які жахливо маршували на щонедільних стройових оглядах. Їхній бойовий дух був низьким, тому що вони не хотіли щонеділі маршувати на оглядах і тому що лейтенант Шайскопф не дозволив їм обрати командирів зі своїх лав, а призначив їх сам.
— Нехай мені хтось скаже, — благав їх лейтенант Шайскопф молитовно. — Якщо це моя вина, мусите мені сказати.
— Він хоче, щоб йому сказали, — мовив Клевінджер.
— Він хоче, щоб всі сиділи тихо, дурню, — відповів Йосаріан.
— Хіба ти не чув, що він сказав? — запротестував Клевінджер.
— Чув, — відповів Йосаріан. — Я чув, що він дуже голосно і дуже чітко сказав, щоб ми тримали язики за зубами, якщо не шукаємо біди на свою голову.
— Я нікого не покараю, — пообіцяв лейтенант Шайскопф.
— Він каже, що не покарає мене, — сказав Клевінджер.
— Він каструє тебе, — сказав Йосаріан.
— Присягаюся, що нікого не покараю, — запевнив лейтенант Шайскопф. — Я буду вдячний тому, хто скаже мені правду.
— Він зненавидить тебе, — сказав Йосаріан. — Він ненавидітиме тебе до самої смерті.