— Будь ласка, випитай у капрала Снарка, чи він, бува, знову не поклав пральне мило в картопляне пюре, — обережно попросив він. — Капрал Снарк довіряє тобі і скаже правду, якщо ти пообіцяєш йому, що нікому не скажеш. Щойно він зізнається, прийдеш і доповіси мені.
— Ну певно, що я поклав пральне мило в картопляне пюре, — зізнався капрал Снарк Йосаріанові. — Ти ж мене про це попросив, хіба ні? Пральне мило — найкращий засіб.
— Він божиться, що він тут ні при чому, — відзвітував Йосаріан Майлові.
Майло підозріло надув губи.
— Данбар каже, що Бога нема.
Надії вже не було. Десь через півтора тижня всі в ескадрильї стали схожими на Голодного Джо, який був звільнений від польотів і страшно верещав уві сні. Він єдиний міг заснути. Інші цілими ночами блукали в темряві біля своїх наметів, наче безмовні привиди з сигаретами в зубах. Удень вони збиралися похнюпленими групками біля карти і марно витріщалися на лінію фронту або на нерухому постать Дока Деніки, що сидів перед зачиненими дверима медчастини під потворним оголошенням, написаним від руки. Вони почали вигадувати невеселі, хмурні жарти і катастрофічні чутки про погибель, яка чигає на них у Болоньї.
Якось увечері п'яний Йосаріан присунувся в офіцерському клубі до підполковника Корна, щоб пожартувати з ним про нову лепажівську зенітку, яка нібито з’явилася в німців.
— Яка зенітка? — з цікавістю запитав підполковник Корн.
— Нова трьохсотсорокачотирьохміліметрова лепажівська термоклейова зенітка, — відповів Йосаріан. — Вона склеює докупи цілу ланку літаків на льоту.
Підполковник Корн перелякано висмикнув свій лікоть з чіпких пальців Йосаріана.
— Відпустіть мене, ідіоте! — дико викрикнув він, розлючено і зі мстивим схваленням спостерігаючи, як Нейтлі, підскочивши ззаду до Йосаріана, його відтягує. — Що це за псих?
Полковник Каткарт весело пирхнув.
— Це той, якого ти порадив мені нагородити після Феррари. Його також підвищили до капітана на твою вимогу, пам'ятаєш? Так тобі й треба. Ти отримав те, що заслужив.
Тендітний Нейтлі насилу перетягнув масивного Йосаріана, що ледве тримався на ногах, до вільного столика в іншому кінці зали.
— Ти здурів? — стривожено засичав Нейтлі. — Це ж підполковник Корн. Ти здурів?
Йосаріан захотів випити ще і пообіцяв тихо вийти, якщо Нейтлі принесе йому чарку віскі. Потім зажадав ще дві. Коли нарешті Нейтлі вмовив його піти до виходу, до клубу ввалився капітан Блек, голосно гепаючи розмоклими черевиками по дерев'яній підлозі, і в плащі, з якого, мов з високого даху, лилась вода.
— Ну що, вилупки, готуйтеся! — бадьоро оголосив він, розплескуючи калюжу, що утворилася під ногами. — Щойно мені дзвонив підполковник Корн. А чи знаєте ви, що для вас приготували в Болоньї? Ха! Ха! Для вас приготували нову лепажівську термоклейову зенітку. Вона склеює докупи цілу ланку літаків на льоту.
— О боже, це правда! — зойкнув Йосаріан і, нажаханий, завалився на Нейтлі.
— Бога немає, — спокійно відповів Данбар, який наближався до них, злегка похитуючись.
— Гей, допоможи мені з ним. Мушу відвести його до намету.
— Хто сказав?
— Я сказав. Нічого собі, дивись, яка злива.
— Треба дістати машину.
— Вкрадемо машину капітана Блека, — промовив Йосаріан. — Я завжди так роблю.
— Ми не можемо вкрасти нічиєї машини. Відколи ти почав красти машини, коли тобі заманеться, ніхто вже не залишає ключів.
— Скачіть сюди, — гукнув п’яний Вождь Білий Вівсюг, під’їхавши в критому джипі. Він почекав, поки вони втиснулись у машину, а тоді так різко рвонув з місця, що всі попадали назад. На їхні прокльони він весело реготнув. Виїхавши зі стоянки, він гнав уперед, аж поки не врізався в насип по той бік дороги. Усі безпорадною купою звалились одне на одного і знову його облаяли. — Забув повернути, — пояснив він.
— Обережно, чуєш? — застеріг Нейтлі. — Краще б ти фари ввімкнув.
Вождь Білий Вівсюг дав задній хід, розвернувся і на максимальній швидкості помчав по дорозі. Шини шурхотіли по смузі асфальту, що зі свистом мчала назустріч.
— Не так швидко, — закликав Нейтлі.
— Спочатку вези мене до вашої ескадрильї, покладу його спати. Потім відвезеш мене в мою ескадрилью.
— А що ти за один?
— Данбар.
— Гей, ввімкни фари! — закричав Нейтлі. — І дивись на дорогу!
— Фари світять. А Йосаріан у машині? Якби не він, я б не дозволив вам, вилупкам, залізти в машину.
Вождь Білий Вівсюг обернувся, щоб роздивитися, хто на задньому сидінні.