— За першим разом я би схибив.
— Мені здається, що ми вже пішли по другом колу, — насмішкувато втрутився підполковник Корн.
— Але що нам робити? — розпачливо вигукнув полковник Каткарт. — Усі решта чекають на вулиці.
— Чому б не дати йому медаль? — запропонував підполковник Корн.
— За те, що зайшов на друге коло? За що йому давати медаль?
— За те, що зайшов на друге коло, — відповів підполковник Корн, задумливо й самовдоволено усміхнувшись. — Зрештою, я вважаю, потрібна неабияка хоробрість, щоб зайти на ціль удруге, коли поруч немає інших літаків, які би взяли частину зенітного вогню на себе. І він таки знищив міст. Знаєш, ось це і є відповідь — вихвалятися тим, чого варто соромитися. Це давній безпрограшний трюк.
— Думаєш, у нас вийде?
— Переконаний, що так. І підвищимо його відразу до капітана, задля певності.
— А ми не заходимо трохи задалеко?
— Ні, я так не думаю. Грати треба напевне. І капітан — то майже що лейтенант.
— Гаразд, — вирішив полковник Каткарт. — Дамо йому медаль за те, що йому вистачило хоробрості зайти на ціль удруге. А також підвищимо його до капітана.
Підполковник Корн простягнув руку по кашкет.
— Виходимо усміхнені, — пожартував він, обійняв Йосаріана за плечі й рушив до виходу.
Розділ 14
Малий Семпсон
Коли настав час летіти на Болонью, Йосаріану вистачило хоробрості не заходити на ціль навіть один раз, і коли він нарешті опинився високо в повітрі в носовому відсіку літака Малого Семпсона, він увімкнув ларингофон і запитав:
— Гей, що не так з літаком?
Малий Семпсон верескнув:
— З літаком щось не так? Що сталося?
Від вереску Малого Семпсона Йосаріан похолов.
— Сталося щось? — нажахано закричав він. — Вискакуємо?
— Не знаю! — завив, ніби від болю, Малий Семпсон. — Хтось сказав, що ми вискакуємо! Хто це сказав? Хто?
— Говорить Йосаріан у носовому відсіку! Йосаріан у носовому відсіку. Я чув, як ти сказав «щось сталося». Хіба ти не казав «щось сталося»?
— Я думав, ти сказав, що з літаком щось не так. Усе добре. Все в порядку.
У Йосаріана завмерло серце. Щось було геть не так, якщо все було в порядку і вони не мали жодного приводу повернути назад. Він завагався.
— Я тебе не чую, — нарешті сказав він.
— Я сказав, усе в порядку.
Сліпучо-біле сонячне проміння відбивалось від порцелянової блакиті моря та блискучих поверхонь інших літаків. Йосаріан схопив різноколірні проводи, що вели до штекерної коробки переговорного пристрою, і висмикнув їх із гнізда.
— Я тебе не чую, — сказав він.
Він нічого не чув. Поволі зібравши планшет із картами і три свої протизенітні жилети, він поповз назад до пілотського відсіку. Коли він виходив на верхню палубу позад Малого Семпсона, Нейтлі, непорушно застиглий у кріслі другого пілота, стежив за ним краєм ока із хворобливою усмішкою на губах. Він виглядав неймовірно тендітним, юним і соромливим у громіздкій в’язниці з навушників, шолома, ларингофона, бронежилета та парашутного мішка. Йосаріан нахилився до вуха Малого Семпсона.
— Я тебе не чую, — прокричав Йосаріан під рівний гул моторів.
Малий Семпсон здивовано повернув до нього своє вилицювате кумедне обличчя з круто вигнутими бровами і щіточкою білявих вусиків.
— Що? — гукнув він через плече.
— Я тебе не чую, — повторив Йосаріан.
— Говори голосніше, — сказав Малий Семпсон. — Я тебе не чую.
— Я сказав, що не чую тебе! — закричав Йосаріан.
— Нічого не можу зробити, — прокричав Малий Семпсон у відповідь. — Голосніше кричати вже не можу.
— Я не чув тебе через переговорний пристрій, — заревів Йосаріан ще безпорадніше. — Мусиш повертатися назад.
— Тільки через пристрій? — недовірливо перепитав Малий Семпсон.
— Повертайся, — сказав Йосаріан, — поки я тобі голову не скрутив.
Малий Семпсон глянув на Нейтлі, шукаючи моральної підтримки, але той демонстративно відвів погляд. За званням Йосаріан був старший за обох. Малий Семпсон якусь мить повагався, потім енергійно, з переможним вигуком капітулював.
— Так я ж не проти, — радісно оголосив він і пронизливо засвистав у свої вусики. -— Таки-так, сер, старий Малий Семпсон не проти. — Він знову засвистів і крикнув у переговорний пристрій: — Тепер слухайте, мої пташечки. Говорить адмірал Малий Семпсон. Скрекотить адмірал Малий Семпсон, гордість королівського флоту. Таки-так, сер. Ми повертаємось назад, хлоп’ята, бігме, ми повертаємось!