— Круто вправо!
Маквот зреагував миттєво. Під скрипучий рев моторів він поклав машину на крило і безжально розвернув її, геть від подвійної вогненної смуги трасуючих снарядів, що мало не поцілили в них, але які вчасно помітив Йосаріан. Потім Йосаріан наказав Маквоту набрати висоту, і вони піднімалися все вище й вище, аж поки нарешті не вирвались у спокійне діамантово-синє небо, всуціль сонячне та чисте й облямоване вдалині вузенькою білою смужкою легкого пуху. Повітря заспокійливо бриніло, обтікаючи циліндричні шибки його кабіни, і він переможно передихнув, але машина знову набрала швидкості, й він наказав Маквоту взяти ліворуч, а далі пірнути круто вниз, зауважуючи, з миттєвим нападом радості, як грибоподібні стовпища зенітних розривів виросли просто в нього над головою і за правим плечем, саме там, де би він зараз був, якби не повернув ліворуч і не пішов у піке. Ще одним грубим окликом він звелів Маквоту вирівняти літак, а далі знову йти вверх, до нерівної блакитної латки незадимленого повітря, якраз коли скинуті бомби почали вибухати. Перша впала у двір, саме туди, куди він цілив, а далі решта бомб, скинуті з його та інших літаків ланки, почали вибухати швидким каскадом жовтогарячих спалахів по дахах будинків, які вмить осідали широкою, спіненою хвилею рожевого, сірого і вугільно-чорного диму, що бурливо котився навсібіч і судомно здригався у своїх надрах, немов від сильних ударів червоних, білих та золотих блискавок.
— Ну ти тільки глянь на це, — вголос замилувався Аарфі, стоячи поруч з Йосаріаном, його повне, сферичне обличчя сяяло від захвату. — Мабуть, там справді були склади боєприпасів.
Йосаріан зовсім забув про Аарфі.
— Йди геть! — закричав він до нього. — Геть звідси!
Аарфі чемно всміхнувся і великодушним жестом запросив Йосаріана подивитися на ціль унизу. Йосаріан шалено замахав руками, показуючи на вхід до лазу і підштовхуючи туди Аарфі.
— Забирайся назад! — нестямно закричав він. — Назад іди!
Аарфі добродушно знизав плечима.
— Я тебе не чую, — пояснив він.
Йосаріан ухопив його за парашутні лямки і попхав спиною до лазу, але тут літаком так трусонуло, що в Йосаріана заторохтіли кості й зупинилося серце. Він вирішив, що їм усім кінець.
— Вгору! — заверещав він до Маквота через переговорний пристрій, коли зрозумів, що досі живий. — Вгору, вилупку! Вгору! Вгору! Вгору! Вгору!
Літак знову різко пішов угору, швидко й натужно набираючи висоту, поки Йосаріан не вирівняв його, ще раз гаркнувши на Маквота, а далі ще раз безжально розвернув його з креном на сорок п’ять градусів, від чого Йосаріанові нутрощі, з кволим гиком, мало не вивалились назовні і, не відчуваючи власної ваги, він повиснув у повітрі, а тоді Маквот знову на коротку мить вирівняв літак, розвернув через праве крило і кинув у круте піке. Вони мчали крізь нескінченне, примарне клоччя чорного диму, кіптява, що висіла в повітрі, липнула до гладкого плексигласового носа літака, як зловісна, волога, темна пара до Йосаріанових щік. Серце знову стукотіло від болючого жаху, а літак кидався то вгору, то вниз крізь сліпі зграї вибухів, що смертоносно шугали за ним у небо, а потім мляво обвисали. Піт струменів йому по шиї і, мов теплий слиз, стікав по грудях до живота. На якусь мить він усвідомив, що поруч уже немає літаків з його ланки, але далі вже думав лише про себе. Горло боліло, мов свіжа рана, що ятрилася від кожної команди, яку він надривно викрикував до Маквота. Щоразу, коли Маквот змінював напрямок, гул моторів зростав до оглушливого, скаженого реву. А далеко попереду небо кишіло спалахами зенітних снарядів, випущених новими батареями, що пристрілювалися до висоти і по-садистськи чекали моменту, коли літак опиниться в межах досяжності.
Раптом машину знову штурхонуло від ще одного сильного вибуху, який мало не перевернув її, і носова кабіна відразу ж наповнилася солодкуватим синім димом. Щось горіло! Йосаріан метнувся до рятівного лазу, та врізався в Аарфі, який чиркнув сірником і безтурботно запалював свою люльку. Йосаріан шоковано і збентежено витріщився на свого усміхненого кругловидого штурмана. Ясно, що хтось із них збожеволів.