Полковник Каткарт часто замислювався, чи те, що вони роблять з помідорами-сливками, є законним, але підполковник Корн запевнив його, що так, тому він намагався не замислюватися над цим надто часто. Також не міг він з’ясувати, законною чи ні була ферма в горах, адже про все домовлявся підполковник Корн. Полковник Каткарт не знав, належить йому будинок чи він його орендує, якщо він придбаний, то в кого і за скільки. Підполковник Корн був за фахом юрист, і якби підполковник Корн запевняв його, що шахрайство, здирство, валютні махінації, привласнення чужого майна, ухиляння від сплати податків та спекуляція на чорному ринку — законні, то полковникові Каткарту не випадало би з ним сперечатися.
Полковник Каткарт знав про свій будинок у горах лиш те, що він має той будинок і ненавидить його. Ніколи він так не нудився, як оті два чи три дні, що їх кожного другого тижня мусив там відбути, аби підтримати ілюзію, ніби ця вогка кам’яна сільська хата в горах насправді є золотим палацом плотських утіх. Усі офіцерські клуби пульсували неясними, але нібито достовірними чутками про бучні підпільні пиятики та оргії, про таємні, інтимні ночі екстазу з найвродливішими, найзвабливішими і найпоступливішими італійськими куртизанками, кіноактрисами, модельками і графинями. Жодних інтимних ночей екстазу чи підпільних пиятик та оргій там ніколи не відбувалося. Можливо, щось і відбулось би, якби генерал Дрідл чи генерал Пекем хоча б раз виявили зацікавлення до оргій разом з ним, та ні один, ні другий ніколи зацікавлення не виявляли, а сам полковник, звичайно, не збирався марнувати свій час та енергію на любощі з вродливими жінками, хіба би в тому була якась для нього користь.
Полковник боявся вогких самотніх ночей у своєму сільському будинку і порожніх, безрадісних днів. У полку було значно веселіше, тут він залякував кожного, кого не боявся сам. Проте підполковник Корн постійно нагадував йому, що мати таку ферму в горах і не користуватися нею — це не солідно. Виїжджаючи до будинку, він завжди себе жалів. У джипі він возив із собою дробовик і заповнював одноманітні години тим, що стріляв по пташках та помідорах-сливках, які дійсно росли там занедбаними рядками і яких не варто було збирати.
Серед офіцерів, нижчих від нього рангом, до яких полковник Каткарт усе-таки вважав за доцільне виявляти повагу, був майор ...де Коверлі, хоча поважав його неохоче і навіть не маючи певності, що мусить. Майор ...де Коверлі був для полковника Каткарта величезною загадкою, як, зрештою, і для майора Майора, і для кожного, хто хоч раз його бачив. Полковник
Каткарт не мав поняття, чи дивитись на майора ...де Коверлі згори вниз, чи знизу вгору. Майор ...де Коверлі був лише майором, хоча віком значно старшим за полковника; водночас стільки різних людей ставилися до майора ...де Коверлі з таким глибоким і сповненим страху благоговінням, аж полковник Каткарт підозрював, що інші знають про майора щось особливе. Зловісна, незбагненна зовнішність майора ...де Коверлі постійно тримала полковника насторожі, і навіть підполковник Корн поводився з ним обережно. Всі його боялися, і ніхто не знав чому. Ніхто навіть не знав імені майора ...де Коверлі, бо ні в кого не ставало духу його спитатись. Полковник Каткарт знав, що майор ...де Коверлі був у від’їзді, і тішився з його відсутності, аж поки йому не спало на думку, що майор ...де Коверлі від’їхав кудись плести проти нього змову, і тоді він запрагнув, щоб майор ...де Коверлі повернувся до своєї ескадрильї, де йому і належиться бути — під наглядом.
Невдовзі в полковника Каткарта від безперервного ходіння туди й сюди заболіли ноги. Він знову сів за стіл і вирішив дати глибоку й системну оцінку всієї воєнної обстановки. З діловитим виглядом людини, котра знає, як робляться серйозні справи, він дістав великий білий блокнот, провів посередині вертикальну лінію і перетнув її угорі, поділивши аркуш на дві чисті колонки однакової ширини. Якусь хвилину він перепочив, критично споглядаючи зроблене. Потім навалився грудьми на стіл і вгорі лівої колонки стислим і кучерявим почерком написав: «Плями на моїй репутації!!!», а вгорі правої колонки — «Листки у вінку моєї слави!!!!!» Він ще раз відхилився на спинку крісла, щоб з об’єктивної точки зору помилуватися своєю схемою. По кількох секундах урочистого обдумування він старанно послинив кінчик олівця і, витримуючи однакові інтервали, під заголовком «Плями на моїй репутації!!!» написав: