— Еге ж, саме про нього я й говорив. Не годиться. Давайте щось інше.
— «Урятуй мене, боже, й даруй мені спасіння від вод…»
— Ніяких вод, — рішуче заперечив полковник і видмухнув у мідяну попільничку недопалок сигарети з мундштука. — Давайте краще щось музичне! Ну, скажімо, про арфи на вербах.
— Там теж вода, згадуються ріки вавілонські,— відповів капелан, — «…і сиділи ми, й плакали, як згадували Сіон».
— Сіон?! Забудьмо про нього раз і назавжди! Цікаво, як він узагалі потрапив до молитви? Невже у вас немає чогось веселішого, без усіх цих вод, смертних тіней та й без господа теж?! Взагалі, я б вам радив надалі по можливості не зловживати релігійною тематикою.
— Мені дуже шкода, сер, — винувато відказав капелан, — але майже всі відомі мені молитви справді більш-менш сумні, і я не знаю жодної, де хоч би раз не згадувалось ім’я боже, бодай мимохідь…
— Тоді вигадайте щось інше. Тут і там усі скиглять, що я надміру збільшую норму бойових вильотів, а ви ще лізете їм у душу зі своїми богами, раями й смертями! Тут потрібен принципово новий підхід. Скажімо, чим погано було б помолитися за щось корисніше — от хоч би за купчастий візерунок бомбометання, га? За візерунок бомбометання молитися можна?
— Як вам сказати, сер… Мабуть, таки можна… — невпевнено відповів капелан. — Але в цьому разі я буду просто зайвий. Ви можете цілком обійтися й без мене.
— Можу, звичайно, можу! — відрубав полковник. — Ну, а ви, по-вашому, тут для чого? Я міг би сам купувати собі харчі, але це — обов’язок Майла, ось чому він і забезпечує харчами всі інші полки в цьому регіоні. А ваш обов’язок — читати людям молитви, і відтепер ви перед кожним бойовим вильотом будете молитися за купчастий візерунок бомбометання. Вам ясно? По-моєму, купчастий візерунок бомбометання справді заслуговує того, щоб за нього молилися. Бо це неодмінно припаде до вподоби генералові Штирхеру, і усі ми зробимо великий крок до мети. Генерал Штирхер вважає, що дані фоторозвідки виглядають значно краще, коли бомби падають ближче одна до одної.
— Генерал Штирхер, сер?
— Саме він, капелане! — поблажливо хихотнув полковник, помітивши, що капелан зовсім розгубився. — Між нами кажучи, схоже, що генерал Бидл доживає в нашій бригаді останні дні, на його місце йде генерал Штирхер. Коли б це сталося, то я б, признатися, тільки радів. Генерал Штирхер — чудова людина, і думаю, з ним нам усім буде краще. Але, можливо, ця справа заглухне, і в нас залишиться генерал Бидл. Коли б це сталося, я б, признатися, тільки радів, бо генерал Бидл — теж чудова людина, і думаю, що з ним нам усім теж буде краще. Сподіваюсь, однак, капелане, що далі вас це не піде. Я б зовсім не хотів, щоб хтось із них подумав, ніби я підтримую іншого.
— Слухаюся, сер!
— От і чудово! — вигукнув полковник і бадьоро звівся на ноги. — Але ж усі ці балачки не забезпечать нам місця в «Сатердей Івнінг Пост», га, капелане? Тож давайте ближче до діла. Тільки майте на увазі, поки що ні слова про це підполковникові Порку. Ви мене розумієте?
— Так точно, сер.
Полковник Пескарт став задумливо походжати по вузькому проходу між помідорами в верейках та письмовим столом і кріслами посеред кабінету.
— Оскільки у вас немає допуску до секретної інформації,— сказав він, — вам доведеться чекати за дверима, поки скінчиться інструктаж. Вас впускатимуть, коли майор Денбі почне звіряти годинники. Гадаю, що точний час не є військовою таємницею. Дамо вам півтори хвилини. Ви вкладетесь у півтори хвилини?
— Думаю, що так, сер. Але для цього вам доведеться заздалегідь випустити з інструкторської атеїстів і впустити туди нижні чини.
— Які ще в біса атеїсти? — застигши на місці, ревнув полковник Пескарт, і вся його постава круто перемінилася, а голос забринів від праведного, войовничого обурення. — В моєму підрозділі атеїстів немає! Адже атеїзм — це штука протизаконна, га? Так чи не так?
— Ні, сер.
— Ні? — здивувався полковник. — В усякому разі, це штука антиамериканська, га?
— Я не певний, що це так, сер, — відповів капелан.
— Зате я певний! — гарикнув полковник. — І ми не дозволимо якійсь жменьці паршивих атеїстів підривати відправу наших священних обрядів. У мене вони не дістануть жодних потурань. Нехай кожен залишається на своєму місці й молиться разом з усіма. А потім — до чого тут якісь нижні чини?! Якого чорта вони взагалі мають бути присутні?!
Капелан знову відчув, що червоніє по самі вуха.
— Даруйте, сер, я не припускав, що ви будете заперечувати проти присутності нижніх чинів на молебні, адже завдання вони виконуватимуть разом з офіцерами.