Чорт забирай! Бачили б ви його! Сидить, нечиста сила, на бортику плота, немов капітан корабля, а ми всі дивимось йому в рот, чекаємо розпоряджень, що ж робити далі. А він лиш ляскає себе по стегнах, наче замерз, і примовляє: «Тепер усе в порядку, хлопці, тепер усе в порядку». І весь час хихоче, як навіжений. Потім знову своєї: «Ну, тепер усе в порядку», — далі хихоче. А ми лиш вилупили на нього очі, як на дурника, і добре, що дивимося на нього, а не на воду, а то була б нам амба, бо хвиля і так то накриває нас із головою, то змиває кількох одразу ж у море. Не встигнеш видертись назад на пліт, як на тобі — нова хвиля, і ти знову в воді. Так що можете бути певні: сміху було, хоч відбавляй. Ми тільки й знали, що шубовсть у море, а потім знову на пліт. А хлопчина, котрий не вміє плавати, то він лежав у нас посеред плоту, бідолаха, мало не захлинувся, бо води на плоту було аж по кісточки, і вона йому весь час хлись-хлись прямо в пику. Не приведи господи!
Далі ваш Вессл заходився відкривати на плоту всілякі тайнички з припасами, отоді й пішла сміхота! Спочатку він роздобув коробку з шоколадом і роздав кожному по плитці. І от ми, значиться, сидимо і обжираємось мокрим солоним шоколадом, а хвиля, як і перше, то одного, то другого у море — хлюп! Потім він знайшов кілька бульйонних кубиків та алюмінієві кварточки і зробив для нас бульйон. Далі видряпав десь пачку чаю. І — ви повірите? Приготував нам чай! Уявляєте? Ми, значиться, сидимо на плоту, з голови до ніг мокрі, як хлющ, а він частує нас чаєм! Тут я вже без усяких хвиль звалився з плоту — просто від реготу. Та й усі ми помирали зо сміху, а він сидить собі, весь зосереджений, очиці серйозні, і лиш хихикає раз у раз, немов сам до себе. Ну чисто, як псих, ще й усмішечка така блаженна на губах. Ну й фрукт! Що не знайде, те відразу у діло. Знайшов, приміром, репелент проти акул і ну бризкати воду навколо плоту. Знайшов фарбу для маркерного маяка і теж виплюхнув за бортик. А потім десь викопав волосінь з сухою наживкою — і весь аж засяяв, немов побачив рятувальний катер, якому й справді час було вже з’явитись, поки ми не схопили сонячний удар, та й німці могли щохвилини вислати з берега моторку, щоб захопити нас у полон або просто розстріляти з кулемета. А Вессл розмотує, значиться, ту волосінь, закидає її, а сам виспівує на всі лади, немов той безтурботний жайворонок навесні. «А що ви збираєтесь упіймати, лейтенанте?» — питаю в нього. — «Тріску», — відповідає і, видно, не жартує. Ну, слава богу, так нічого й не впіймав, а то почав би сам їсти сиру тріску та й нас примусив би: він, бачте, знайшов там книжечку, де сказано, що сира тріска — дуже поживна річ.
Далі, дивлюся, дістає звідкілясь весло, таке манюсіньке блакитне весельце, завбільшки з солдатську ложку і ну ним махати, немовби міг тією ложкою доставити до берега шістьох здорових лобуряк. Уявляєте? Нарешті, він знайшов крихітний компас та велику непромокальну карту, розстелив її на колінах, а згори поклав компас — і веслує. Отак і забавлявся, аж поки хвилин через тридцять нас не підібрав рятувальний катер — на колінах карта і компас, у руках весло, за кормою волосінь з наживкою, а сам, знай собі, веслує, немов збирається догребтися тією блакитною ложечкою до Майорки, чудило царя небесного!
Сержант Туз, як і Вессл, знав усе про Майорку, бо Йоссар’ян часто розповідав їм про такі пристановиська, як Іспанія, Швейцарія, Швеція: варто лиш американському льотчикові туди прилетіти, як його інтернують, і приємне, розкішне життя до кінця війни забезпечене. В своїй ескадрильї Йоссар’ян вважався головним авторитетом з питань інтернування, і, літаючи до північних районів Італії, він щоразу навіть подумки здійснював вимушену посадку в Швейцарії. Певна річ, він би волів обрати краще високорозвинуту Швецію, де міг би щодня загоряти на нудистському пляжі серед гарненьких голих дівчат із таким приємним грудним голосом і настругати там цілі табунці неслухняних, щасливих позашлюбних йоссар’янчиків та йоссар’яночок, твердо знаючи, що держава візьме на себе всю турботу про них і випустить у життя без ганебного тавра незаконнонароджених. Та Швеція була недосяжна — надто далека вона. Тож Йоссар’ян тільки й чекав нагоди, коли десь над Італійськими Альпами осколок снаряда виведе з ладу один із моторів, і тоді буде привід приземлитися в Швейцарії. Його пілот ні про що б і не здогадався аж до самої останньої хвилини. Йоссар’ян часто думав, що треба було б, увійшовши в змову з якимсь надійним пілотом, оголосити по радіо, що в них вийшов з ладу один мотор, а тоді посадити літак «на черево», щоб знищити всі докази. Однак єдина людина, на яку можна було покластися, — Макпростак, — був і без того щасливий: Макпростак, як і досі, просто захлинався від насолоди, коли з ревом пролітав над Йоссар’яновим наметом або головами купальників на пляжі та ще й так низько, що шалений повітряний вихор від пропелера залишав на воді темні борозни а райдужна пелена водяних краплинок висіла в повітрі ще кілька секунд після того, як зникав літак.