— Не турбуйтеся, хлопці,— запевняв Малюк Семпсон, кутаючись у грубезну ковдру й плащ-дощовик, на який він розжився на рятувальнім катері.— Його вже, напевне, підібрали, якщо, звичайно, він не потонув, бо шторм розгойдало добрячий. Але тривав шторм недовго. Б’юсь об заклад — Вессл об’явиться з хвилини на хвилину.
Йоссар’ян пошкандибав до намету й запалив грубку, щоб, коли з хвилини на хвилину з’явиться Вессл, зустріти його затишком і теплом. Грубка працювала бездоганно, яскраве й потужне полум’я легко регулювалось форсункою з краником — Вессл, одначе, встиг усе налагодити. З неба сіяв дрібний дощик, глухо барабанячи по намету, по деревах, по сирій землі. Йоссар’ян розігрів для Вессла банку з консервованим супом, та час минав, і він з’їв суп сам. Потім він зварив для Вессла кілька яєць і теж з’їв їх сам. А тоді з’їв усю порцію сиру «чеддер» із сухого пайка.
Увесь час Йоссар’яна брала тривога, і весь час він нагадував собі, що Вессл ніде не пропаде, і сміявся сам до себе, пригадуючи розповідь сержанта Туза: Вессл діловито й зосереджено схиляється над компасом з картою, трощить, посміхаючись, одну за одною солонуваті від морської води плиточки шоколаду і, не звертаючи ніякісінької уваги на дощ, грім, блискавки над головою, ретельно орудує яскраво-блакитним іграшковим весельцем, а позад нього тягнеться волосінь із сухою наживкою для тріски. Йоссар’ян не сумнівався в здатності Вессла вижити, що б із ним не скоїлося. Коли взагалі на ту ідіотську волосінь можна впіймати рибу, то Вессл її неодмінно впіймає; коли захоче, щоб то була тріска, то це буде саме тріска, навіть якщо доти нікому її не вдавалося тут зловити. Йоссар’ян поставив на вогонь ще одну банку супу й теж вихлебтав його сам, поки той суп був іще гарячий. Варто було надворі клацнути дверцятам машини, і Йоссар’ян радісно всміхався, повертав голову до входу й чекав, прислухаючись до кроків. Він знав, що з хвилини на хвилину до намету ввійде Вессл, банькатий, із мокрими від дощу повіками, круглощокий, зубатий, кумедний, схожий у своєму жовтому клейончатому каптурі та в завеликому, як на нього, гумовому дощовику на ловця вустриць з Нової Англії,— ввійде, гордо вимахуючи на потіху Йоссар’янові свіжою тріскою, яку щойно впіймав. Та Вессл не з’явився.
29. Штирхер
Не дав Вессл знати про себе й наступного дня, і сержант Безбог з похвальною оперативністю і належною дозою оптимізму зробив у блокноті собі напам’ять нотатку послати, коли минуть контрольні дев’ять днів, офіційного листа за підписом полковника Пескарта найближчим родичам пропалого без вісті Вессла. Зате дав знати про себе штаб генерала Штирхера і, підійшовши до галасливого гурту вояків, що з’юрмилися — хто в шортах, хто в самих плавках — біля дошки наказів перед наметом КП, Йоссар’ян упізнав голос Голодного Джо, який сварливо допитувався у Вождя Зеленого Вужа:
— Хотів би я знати, чим ця неділя відрізняється від інших неділь? Чому, власне, нам оголошують, що в нас не буде марш-параду саме цієї неділі, якщо його в нас не буває ніколи? Га?
Тужливий зойк розпачу вирвався з грудей Йоссар’яна, коли проштовхавшись до дошки наказів, він побачив лаконічне оголошення:
З ОГЛЯДУ НА НЕЗАЛЕЖНІ ВІД МЕНЕ ОБСТАВИНИ НАСТУПНОЇ НЕДІЛІ ВЕЛИКИЙ ПООБІДНІЙ ПАРАД НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ
Жлобс таки мав рацію: на війну зараз кидали всіх підряд, аж до Шайскопфа, який противився цьому з усіх сил і з’явився до генерала Штирхера у препаскудному настрої доповісти про своє прибуття.
Генерал Штирхер вислухав рапорт, сяючи усмішкою, і сказав, що поява полковника Шайскопфа — то велика особиста радість для нього. Ще один полковник в його штабі означав, що він тепер може вимагати двох майорів, чотирьох капітанів, іще шістнадцять лейтенантів і ще бозна-скільки сержантів та рядових, друкарських машинок, письмових столів, шаф для паперів, автомашин та іншого конче необхідного спорядження й устаткування, що мало круто піднести його престиж і збільшити ударну потужність у війні, оголошеній ним генералові Бидлу. Тепер у нього стало аж два полковники, тоді як у генерала Бидла значилось п’ять, але з них четверо були стройові командири. Таким чином, генерал Штирхер без усяких інтриг здійснив маневр, який в остаточному рахунку подвоював його сили. До того ж генерал Бидл усе частіше впивався, отже, генерала Штирхера чекало світле майбуття, і він дивився на свого блискучого новенького полковника закоханими очима та з променистою усмішкою на вустах.