Насправді Йоссар’ян мало що зміг би змінити, хай навіть і був би в нього в руках цей потужний крупнокаліберний кулемет, — хіба що зарядив би його й дав кілька пробних черг. Користі від кулемета було не більше, ніж від бомбового прицілу. Він, правда, міг би відстрілюватися з нього від німецьких винищувачів, коли б ті його атакували, але винищувачі в німців давно перевелися… Йому не вдалося б і розвернути кулемет усередину літака, щоб наказати, під загрозою розстрілу, безпорадним Хлюпу та Жлобсу повертатись на базу, як він наказав колись Малюкові Семпсону, пригрозивши розчерепити йому довбешку за непослух, і саме цього він зажадав від Жлобса та Хлюпа під час жахливого першого нальоту на Авіньйон у ту мить, коли збагнув, у яку пекельну халепу потрапив, — він-бо летів у веденому літаку із Жлобсом і Хлюпом, а ланку вели Тупермейєр та Везунбі. Жлобс і Хлюп, Хлюп і Жлобс — хто вони такі? Що за дике безумство нестися в повітрі на висоті двох миль, коли від смерті тебе відділяють лише один чи два дюйми металу, а життя твоє в невмілих руках двох чужих тобі незугарних придурків, на зразок безвусого шмаркача Хлюпа та психованого Жлобса? Хіба ж не здали нерви в того психа Жлобса, коли він, сидячи в кріслі другого пілота, зненацька перехопив у Хлюпа управління перед самою ціллю і пустив літак у таке страхітливе піке, що Йоссар’янові висмикнуло з гнізда проводи шлемофону? Вони тоді відразу опинилися знову в самій гущі зенітного вогню, звідки щойно вибрались. А за мить виявилося, що в хвості літака конає ще один незнайомець, стрілець-радист, на прізвище Снігген. Важко сказати напевне, нібито саме Жлобс убив його, бо коли Йоссар’ян всунув штекер назад у гніздо, в навушниках уже лунав голос Жлобса — він благав, щоб хтось пішов до носової кабіни рятувати бомбардира, і майже негайно включився Снігген — він скімлив: «Рятуйте мене! Будь ласка, рятуйте мене! Мені холодно! Мені холодно!» І Йоссар’ян поволі виліз із носової кабіни, проповз понад бомбовим відсіком і протиснувся до хвостового відсіку, минувши по дорозі аптечку, до якої мусив потім повертатися, щоб було чим обробити Сніггенові смертельну рану, зяючу, завбільшки з м’яч для регбі, криваву дірку з зовнішнього боку стегна, всередині якої таємниче пульсували цілі волоконця м’язів, налиті кров’ю і схожі на якісь сліпі істоти, що живуть власним життям. Угледівши ту страшну, беззахисну овальну рану у фут завдовжки, Йоссар’ян заціпенів у стані шоку, потім жалісно застогнав; його ледь не вирвало. На долівці поруч із Сніггеном лежав у глибокій непритомності маленький, щуплий хвостовий стрілець; він був блідий як смерть, і Йоссар’ян, долаючи спазми в шлунку, ступив до малого, щоб допомогти спочатку йому.
Так, загалом кажучи, літати з Макпростаком було безпечніше. Але і з Макпростаком він не відчував себе в цілковитій безпеці, бо той аж надто любив літати. Коли вони поверталися з учбового польоту, в якому Йоссар’ян тренував бомбардира з нового екіпажу, що його полковник Пескарт роздобув після зникнення Вессла, Макпростак зухвало повів машину на бриючому льоті всього в кількох дюймах над землею. Бомбардувальний полігон був розташований по той бік острова, і на зворотному шляху Макпростак ледве тягнув літака, який мало не торкався черевом гірських шпилів, а потім раптом піддав газу і, замість витримувати висоту, несподівано для Йоссар’яна перехилив машину на один бік і пустив її уздовж крутого схилу гори. Літак весело помахав крилами і з надсадним, скреготливим, оглушливим ревом помчав далі, западаючи в кожну ущелину й видираючись на кожну скелю, немов та навіжена чайка поміж рудими хвилями оскаженілого моря. Йоссар’ян закам’янів. Новий бомбардир закляк поруч нього з блаженною усмішкою на губах і лиш раз у раз посвистував: «Фіть!» Йоссар’ян напевне простяг би руку й роз’юшив цю ідіотську пику, коли б сам не шарахався з боку в бік, силкуючись ухилитись від незліченних валунів, пагорбків та дерев, що миготіли попереду, потім немов стрибали просто йому на голову, все ж проносилися під літаком каламутними, розпливчастими смугами і зникали десь позаду. Хіба комусь у світі дано право так безсовісно ризикувати його життям?