Йоссар’ян спостерігав, як Вождь Зелений Вуж обережно переливає віскі у три порожні пляшечки з-під шампуню і засовує їх до речового мішка.
— А ти не зміг би по дорозі до шпиталю завітати до мене та й урізати комусь із них по пиці? — задумливо спитав він. — їх там аж четверо, і, кінець кінцем, вони зовсім виживуть мене з намету.
— Ти знаєш, щось подібне колись сталося з усім моїм плем’ям, — не без гумору зауважив Вождь Зелений Вуж і навіть присів на койку, щоб посміятися з власного дотепу. — А чом би тобі не попросити капітана Гадда — хай він трохи попсує їм веселе життя. Ніхто не вміє псувати життя людям краще, ніж капітан Гадд.
Йоссар’ян кисло скривився від самої згадки про капітана Гадда. Той і так уже, скільки міг, знущався з новеньких льотчиків щоразу, як вони заходили до його намету взяти карти чи одержати розвіддані. Коли йшлося про капітана Гадда, то Йоссар’ян одразу ж пойнявся співчуттям до своїх сусідів, йому навіть захотілося взяти їх під опіку. Хіба ж винні вони, що молоді й життєрадісні, казав він сам до себе на шляху додому, розтинаючи темряву променем ліхтарика. Він би теж хотів бути молодим та життєрадісним. І не їхня вина, що вони зараз такі відчайдушні, самовпевнені й безтурботні. Просто треба набратися терпцю, почекати, поки одного чи двох із них уб’ють, а решту поранять, і тоді все відразу стане на місце. Він заприсягся, що ставитиметься до них терпиміше та великодушніше. Проте коли Йоссар’ян, із найкращими намірами, пірнув до свого намету, в грубі палахкотіло високе жовте полум’я. З жахом в очах він прикипів до місця. На його очах чудові Весслові березові поліна перетворювалися в дим! Вони розклали з них вогнисько! Йоссар’ян витріщився на їхні бездушні розшарілі пики і ладен був вилаяти їх на чім світ стоїть. Він ладен був узяти й зіткнути їх усіх лобами, а вони голосно, сердечно привітали його і з веселою гостинністю запросили розділити з ними смажені каштани та печену картоплю. Ну, що він мав з ними робити?
А наступного ранку вони спровадили з намету небіжчика. Ось так — узяли й викинули геть. Вони винесли його койку й манатки просто в кущі і все це звалили там на купу, а потім, бадьорі, повернулись до намету, обтрушуючи руки: ото, мовляв, добре діло зробили! Йоссар’ян був приголомшений такою завзятою енергією, таким запалом, таким немудрим і практичним підходом до справи. За якихось кілька секунд вони легко і просто розв’язали проблему, над якою Йоссар’ян та сержант Трезор марно билися довгі-предовгі місяці. Йоссар’ян запанікував: того й гляди, вони так само легко спекаються і його самого! — і мерщій побіг до Голодного Джо та й махнув із ним у Рим. А до наступного ранку Кристієва краля нарешті добре виспалась і прокинулася раптом сповненою кохання.
33. Кристієва краля
Забравши в Римі пошту, Голодний Джо відлетів на П’яносу, і, залишившись сам-один, Йоссар’ян так гостро затужив за сестрою Качкіт, що з відчаєм подався поблукати по місту, сподіваючись здибати свою Лючану або хоча б ту грудасту, пухкеньку й п’яненьку млоснооку реготушку, в якої падлюка Аарфі відібрав, а потім викинув у вікно автомашини коштовний перстень з голими фігурками на рожевій камеї. О, як він жадав їх обох!
Та чим довше він їх шукав, тим виразніше усвідомлював, що вже ніколи не побачить ні Лючани з її незабутнім сміхом і потайним шрамом, ні рожевощокої жертви Аарфі, з тим її переобтяженим білим ліфчиком під розстебнутою оранжевою єдвабною блузкою.
Стогнучи від любовної жаги, він виглядав їх усюди, але марно. Його гриз розпач, переслідували видіння. Йому ввижалася сестра Качкіт із задертою спідницею й оголеними до самого верху тендітними стегнами, та натомість довелося вдовольнитись якоюсь кощавою шльондрою із мокрим кашлем, що підчепила його в завулку поміж двома готелями, але не змогла дати йому справжньої втіхи, і Йоссар’ян побрів до квартири рядових і сержантів, щоб хоч там розрядитися з гладкою дружелюбною покоївкою в лимонних панталонах, яка несказанно зраділа, побачивши його, але так і не спромоглася розпалити.
Він ще засвітла вклався там спати, сам-один, а прокинувшись уранці, голодний і нещасливий, сяк-так поснідав і з горя повалив якусь низеньку кругленьку блудянку, залишену тут кимось із попередніх відпускників, але й та виявилась ні рибою, ні м’ясом, і він скоро випровадив її з ліжка. Проспавши до обіду, він вирушив купувати подарунки для сестри Качкіт. Покоївці в лимонних панталонах Йоссар’ян подарував хустку, а вона за це подякувала йому такими могутніми обіймами, що він одразу зажадав сестру Качкіт і тут же кинувся до міста, сподіваючись здибати свою Лючану.