— Гей, ви! Негайно припиніть, це — наказ! — по-командирськи гарикнуло велике цабе. — Ви що тут робите?
— У тебе ноги смердять, — поінформував його Данбар. Це цабе теж затулилося руками і тут же зникло. Кристі кинувся був слідом за ним, та шлях йому перепинило те перше з великих цабе. Воно поважно ступило до вітальні, тримаючи перед себе подушку, на манір стриптизети з нічного кабаре.
— Гей, ви! — люто загорлало перше велике цабе. — Негайно припиніть!
— Гей, ви, негайно припиніть! — відповів Данбар.
— Це я вам кажу!
— Це я вам кажу! — гукнув Данбар.
— Ви що, навмисно мене передражнюєте? — капризно тупнувши ніжкою, з немічною люттю схлипнуло велике цабе.
— Ви що, навмисно мене передражнюєте?
— Ось я тобі покажу! — істерично вереснуло велике цабе, замахуючись кулаком.
— Це я тобі покажу, — холодно остеріг його Данбар. — Я тебе розстріляю. Смерть німецьким шпигунам!
— Я не німецький шпигун! Я американський полковник!
— Брехня, американські полковники такі не бувають. Ти просто голопуза свиня з подушкою замість штанів. Коли б ти був американський полковник, на тобі був би мундир.
— Який мундир? Ви ж самі щойно викинули його у вікно!
— Все ясно, хлопці! — мовив Данбар. — Одведіть негайно цього нікчему до поліційного відділення, замкніть і викиньте ключ.
Полковник похолов з жаху.
— Та ви що, збожеволіли? — перелякано вереснув голий полковник. — Де ваші відзнаки?.. Гей, ти, куди? Ану, назад!
Та було вже пізно: Кристі встиг угледіти свою кралю в сусідній кімнаті і прожогом кинувся туди за його спиною. За мить слідом за Кристі ринула вся весела ватага, на смерть сполохавши решту голих великих цабе.
Уздрівши таку неймовірну картину, Голодний Джо мало не луснув з реготу і, не в силі вимовити бодай слово, лиш тицяв пальцем то на того, то на того, присідав і плескав себе руками то по боках, то по щоках. Двоє дебелих голяків войовничо рушили їм назустріч, та вчасно позадкували, перехопивши погляди Данбара та Жлобса, сповнені непримиренної, лютої ненависті, а також звернувши увагу на масивну чавунну попільницю у Жлобсових руках, здатну потрошити не лише меблі.
А Кристі вже був біля своєї кралі. Якусь хвилину вона безтямно зиркала на нього, не впізнаючи, потім кволо всміхнулася і, заплющивши очі, зронила голову йому на плече.
Кристі мало не зомлів од щастя: доти вона ніколи не всміхалась до нього.
— Філпо, — тихим, рівним голосом мовив щуплий джентльмен, який так і сидів у кріслі, навіть не поворухнувшись. — Ви не виконали мого наказу. Я наказав вам випровадити їх геть з номера, а ви натомість привели їх сюди. Ви вловлюєте різницю?
— Та вони ж повикидали у вікно всі наші речі, пане генерал!
— Хитро придумано! Що, мундири теж? Молодці. Тепер нам важко довести, що вони повинні нас слухатися.
— Давайте перепишемо їхні прізвища, Лу, і…
— Не треба, Неде, розслабтеся, — знудженим тоном зауважив щуплий джентльмен. — Можливо, ви добре командуєте великим танковим з’єднанням, але в дрібних цивільних конфліктах ви, друже мій, цілковитий профан. Рано чи пізно ми дістанемо назад наші мундири, і їм доведеться нас слухатися… Вони й справді все викинули у вікно? Що ж, з погляду тактики це просто блискучий маневр.
— Вони викинули все, що могли, генерале.
— І шафи теж?
— Шафу вони теж викинули, сер. Це був той самий гуркіт, коли нам здалося, ніби хтось виламує двері, щоб нас убити.
— А тепер я і вас викину, — пригрозив Данбар.
Генерал трохи зблід.
— Якого біса йому від нас потрібно? — запитав у Йоссар’яна генерал.
— Він завжди робить, як каже, — заспокоїв його Йоссар’ян. — Тож, мабуть, відпустіть цю дівчину — і чим швидше, тим краще.
— Господи, та звільніть нас від неї,— з полегшенням вигукнув генерал. — З нею одна тільки морока! Через неї ми втратили впевненість. За ті сто доларів, що ми їй заплатили, вона могла б принаймні вилаяти нас, розлютитись абощо. Але вона навіть на це не здатна, неначе ми для неї і не люди… А ваш гарненький дружок, видно, любить її до нестями. Ви лиш погляньте, як довго він пристібує їй панчохи!
Кристі зашарівся, мов школяр, якого застукали на гарячому, і, хапаючись, закінчив одягати свою кралю. Дівчина мирно спала і навіть потихеньку хропла.
— Давайте відіб’ємо її, Лу, — запропонувало ще одне голе велике цабе. — У нас кількісна перевага, ми можемо легко оточити їх і…