Кристі тим часом сидів на ліжку, рожевий від збудження, радісно вражений тим, що опинився в оточенні своїх шалених приятелів. Він тішився, а водночас боявся, як би чого не скоїлось: йому здавалося, що ось зараз неодмінно з’явиться якийсь сердитий лікар і повикидає їх усіх із шпиталю як зграю знахабнілих симулянтів. Та ніхто й не думав їх турбувати. Увечері вони життєрадісною процесією промарширували до кінозалу, де їх почастували препаскудною голлівудською кольоровою кіномаячнею, а коли, подивившись препаскудну голлівудську кіномаячню, вони примарширували назад, у палаті вже лежав вояк у білому.
— Він повернувся! — істерично верещав Данбар. — Він повернувся! Він повернувся!
Йоссар’яна пройняв холодний піт — чи то від нелюдського зойку Данбара, чи то від добре знайомого, страхітливого вигляду вояка у білому, замурованого з ніг до голови у гіпс та марлю… Дивовижні, тремтячі, схожі на булькотіння звуки мимоволі вирвалися з Йоссар’янової горлянки.
— Він повернувся! — знову заверещав Данбар.
— Він повернувся! — з жахом підхопив у маячні хворий на лихоманку пацієнт.
В одну мить палата перетворилась на бедлам. Юрми хворих та поранених загомоніли безладно й забігали сюди й туди в проходах поміж ліжками, немов тут спалахнула пожежа. Одноногий пацієнт на милиці скакав, панічно волаючи:
— Що таке? Що сталося? Ми горимо? Ми що, горимо?
— Він повернувся! — крикнув йому хтось. — Ти що, не бачиш? Він повернувся!
— Хто повернувся? — заволав іще чийсь голос. — Хто він такий?
— Що це все означає? Що нам робити?
— Горимо!
— Вставайте й біжіть, чорти вас забирай! Біжіть усі!
Всі повискакували з ліжок і забігали по палаті з кінця в кінець. Один із сіайдистів шукав пістолет, щоб застрелити іншого сіайдиста, бо той ліктем мало не вибив йому око. В палаті здійнявся неймовірний хаос. Безтямний хворий, якого трясла лихоманка, скочив у прохід між ліжками і трохи не збив додолу одноногого, який не впав лише тому, що вперся чорним гумовим наконечником милиці в босу ногу хворого, якого тіпала лихоманка, розчавивши йому два пальці. Той звалився додолу, заверещавши з болю, а решта мешканців палати топтали його ногами, додаючи бідоласі зайвої інвалідності. Сліпа, всеосяжна паніка наростала.
— Він повернувся! — хто бурмотів, хто тужливо виспівував, хто істерично вигукував, бігаючи з кутка в куток. — Він повернувся! Він повернувся!
Раптом у юрмі з’явилася сестра Занудер. Вона заходилася була наводити лад, немов той полісмен на перехресті, та її відчайдушні зусилля виявились марними, і, кінець кінцем, вона зайшлась безпорадним плачем.
— Ну, заспокойтеся, заспокойтеся, будь ласка, — благала вона їх поміж риданнями.
Капелан, блідий, наче привид, ніяк не міг узяти втямки, що тут відбувається. Голодний Джо та Кристі теж нічогісінько не розуміли. Кристі заціпенів, учепившись у лікоть Йоссар’янові. Голодний Джо стиснув кощаві кулаки й тільки повертав туди й сюди перелякане обличчя, немовби не вірив власним очам.
— Гей, та що тут діється? — волав Голодний Джо. — Що за чортівня?
— Це той самий! — моторошним голосом загорлав йому у відповідь Данбар, перекриваючи увесь той хрипкий гомін. — Невже ти не розумієш? Це той самий!
— Той самий! — почув Йоссар’ян свій власний голос.
Від глибокого, лиховісного хвилювання його кинуло у страшний дрож, з яким Йоссар’ян не міг нічого вдіяти, але він все ж метнувся слідом за Данбаром, що прокладав собі шлях до ліжка вояка в білому.
— Не хвилюйтеся, хлопці,— лагідно усім радив гладкий патріот із Техаса з непевною усмішкою блідих губів. — Нема чого так перейматися. Давайте не будемо хвилюватись.
— Той самий! — знову забурмотіли, загорлали, а може, й заспівали всі інші.
Тут з’явилася сестра Качкіт.
— Що тут діється? — запитала вона.
— Він повернувся! — заверещала сестра Занудер, падаючи їй на руки. — Він повернувся! Він повернувся!
І справді, це був той-таки вояк у білому. Щоправда, він покоротшав на кілька дюймів, а також набрав трохи тіла, але Йоссар’ян відразу ж упізнав його: ті самі негнучкі руки, ті самі, теж негнучкі, дебелі, безпорадні ноги, підтягнуті вгору майже прямовисно з допомогою туго напнутих тросів та довгих свинцевих противаг, підвішених на блоці над ліжком, та сама чорна дірка із рваними краями в бинтах — там, де має бути рот. Власне, він зовсім не змінився. Он знайома цинкова трубка стирчить із гіпсу біля пахвини, поєднана з прозорою скляною банкою, що стоїть на підлозі. А друга скляна банка підвішена до жердини, і з неї в отвір біля ліктевого згину перетікає якась рідина. Йоссар’ян упізнав би вояка де завгодно. Тільки хто ж він?