— І вас не страшить довічна ганьба? — не вгавав майор Денбі.
— Яка ганьба? Більшої ганьби, як зараз, і бути не може! — Зав’язавши до ладу шнурка на другому черевикові, Йоссар’ян схопився на рівні ноги. — Ну, Денбі, я готовий. То що? Ви, може, все-таки потримаєте язика за зубами, а тим часом спробуєте мене примостити на попутний літак, га?
Денбі мовчки розглядав Йоссар’яна з дивною, сумною посмішкою. Він зненацька перестав потіти і здавався тепер цілком спокійним.
— А що б ви зробили, якби я спробував затримати вас? — із гіркою іронією запитав він. — Поламали б мені ребра, чи як?
— Та ні ж бо, звичайно, ні,—відказав здивований і вражений до живого Йоссар’ян. — Навіщо ви так?..
— Це я поламав би вам ребра! — хвацько вигукнув капелан, боксуючи в повітрі перед самим майоровим носом. — І вам, і капітанові Гадду, і навіть, можливо, самому капралові Безбогу. О, яке б то щастя було — не боятись більше капрала Безбога!
— Ви що, справді надумали мене затримати? — запитав Йоссар’ян майора Денбі, пильно вдивляючись йому у вічі.
Той відскочив від капелана і на якусь хвилину завагався.
— Ну, що ви, що ви! — раптом вигукнув він і тут же замахав обома руками, з надмірною метушливістю показуючи на двері.— Чого б це я мав вас затримувати? Господь з вами, ідіть — тільки мерщій! Може, вам гроші потрібні?
— В мене трохи є.
— Ось вам іще! — в гарячковому пориві майор Денбі квапливо простяг Йоссар’янові грубеньку паку італійських лір і обіруч потиснув йому руку: не стільки щоб підбадьорити Йоссар’яна, скільки вгамувати тремтіння власних пальців. — А в Швеції, мабуть, зараз гарно! — з тугою проказав він. — Там такі славні дівчата! І такий культурний народ!
— До побачення, Йоссар’яне! — мовив капелан. — І хай вам щастить. Я залишаюсь тут, але буду триматися стійко. Ми ще стрінемось, коли відгримлять бої!
— Бувайте здорові, капелане! Спасибі вам, Денбі!
— Як у вас на серці, Йоссар’яне?
— Чудово! Ні, брешу, мені страшно. Мені ще ніколи не було так страшно, як зараз.
— Тоді все гаразд, — мовив майор Денбі.— Це значить, що ви ще живий. І вам не позаздриш…
— А ви позаздріть! — одказав Йоссар’ян, прямуючи до дверей.
— Ви ще пригадаєте мої слова, Йоссар’яне! Вам доведеться бути насторожі щохвилини — день у день, усі двадцять чотири години на добу! Вони перевернуть увесь світ догори ногами, щоб вас упіймати!
— Я весь час буду насторожі!
— Ой, як вам доведеться поплигати!
— Я й поплигаю.
— Плигайте! — вигукнув майор Денбі.
Йоссар’ян плигнув. За дверима, причаївшись, стояла Кристієва краля. Шулікою проблиснув ніж, на волосинку від нього.
Йоссар’ян дав драла.