— Нічого не вдієш — на те воно і війна, — сказав він. — У нас немає чого нарікати на злигодні життя. Якщо полковник вважає, що п’ятдесят вильотів — наш обов’язок, ми повинні його виконати.
— Нічого і ні перед ким я не повинен, — твердо заявив Йоссар’ян. — Мені неодмінно треба побачитися з майором Майором.
— Не вийде! Майор Майор нікого не приймає.
— Тоді знову доведеться лягти в шпиталь.
— Але ж тільки десять днів, як ти звідти вийшов, — з докором нагадав Майло. — Хіба ж це діло — тікати до шпиталю одразу, як тобі щось не сподобається? Ні, Йоссар’яне, так не годиться. Ми повинні літати. Це наш святий обов’язок.
Майлове чуйне сумління не дозволило йому позичити короб фініків із офіцерської їдальні того дня, як у Макпростака вкрали простирадло: адже продовольчі запаси їдальні — то казенне майно.
— Зате я можу взяти його напрокат у вас, — пояснив він тоді Йоссар’янові,— адже ці фініки законно видані вам за офіційним приписом лікаря. Ви маєте право розпоряджатися ними, як вам заманеться, навіть продати з користю для себе, замість роздавати задарма. Давайте будемо торгувати разом, га?
— Та ні, дякую.
— Тоді дайте мені пачку фініків у позику, — попросив він. — Я вам їх поверну, присягаюся, і навіть з процентами.
Майло виявився хазяїном свого слова: повернувшись із нерозпечатаним пакунком фініків у супроводі хихотливого злодюжки-ласуна, того, що поцупив простирадло із Макпростакового намету, він вручив Йоссар’янові чверть жовтого простирадла. Отже, клапоть Макпростакового простирадла тепер переходив у власність Йоссар’яна. Він заробив його, коли сам мирно спав по обіді у себе в наметі, не кивнувши й пучкою, і не міг добрати — яким чином. Макпростак теж нічого не розумів.
— Що за діла? — закричав Макпростак, зачудовано витріщившись на половину розрізаного жовтого простирадла.
— Це півпростирадла, яке вкрали сьогодні вранці з вашого намету, — пояснив Майло. — Б’юсь об заклад, що ви навіть не помітили.
— Якому дурню треба було красти півпростирадла? — поцікавився Йоссар’ян.
— Вам цього не зрозуміти, — махнув рукою Майло. — Він поцупив ціле простирадло, а я виміняв його на пачку фініків, вкладену вами в цю операцію. І тепер чвертка простирадла ваша. Це непоганий прибуток на внесений капітал — тим більше, що й фініки знову ваші. А вам, — звернувся Майло до Макпростака, — належить півпростирадла як колишньому власникові цілого, і я не розумію, на що ви скаржитесь. Коли б не ми з капітаном Йоссар’яном, ви б узагалі нічого не мали.
— Та я й не скаржусь, — озвався Макпростак. — Просто я не можу зметикувати, що мені робити з половиною простирадла.
— З половиною простирадла багато що можна зробити, — запевнив його Майло. — А чвертку простирадла я беру собі як плату за мою ініціативу, вигадку й пророблену роботу. Звичайно, не для власного збагачення, а на потреби синдикату. От і ви могли б укласти вашу половину простирадла в нашу фірму. Ви навіть не помітите, як ваш початковий капітал піде в ріст.
— Який іще синдикат?
— А той, який я збираюся заснувати, щоб годувати вас усіх, як ви того заслуговуєте.
— Ви хочете заснувати синдикат?
— Цілком вірно. Точніше, не синдикат, а торжок. Ви знаєте, що таке торжок?
— Ну, це там, де можна все купити.
— І продати, — докинув Майло.
— Ну, і продати.
— Я змалку мрію про власний торжок. Маючи торжок, можна робити чудеса. Та треба з чогось починати.
— І воно вам потрібно?
— Це всім потрібно, — сказав Майло, — щоб кожен діставав свою частку.
Йоссар’янові це було невтямки, бо йшлося про комерцію, а коли йшлося про комерцію, Йоссар’янові все було невтямки.
— Ну, гаразд, я вам знову все поясню, — з легким роздратуванням у голосі промовив Майло. — Візьмемо хоча б ось цього злодюжку. — Він ткнув пальцем у злодюжку-ласуна, що стояв, ошкірившись, поруч і лупав очима. — Мені було ясно, що фініки його цікавлять більше, ніж простирадло. А що по-англійськи він ні в зуб ногою, я вирішив провести всю операцію по-англійськи.
— А чому б не просто — надавати йому в шию й забрати простирадло? — запитав Йоссар’ян.
Майло церемонно стулив зуби й похитав головою.
— Це було б насильство, — з осудом буркнув він. — Насильство ж, як і крадійство, це зло, а зла злом не подолаєш. Мій спосіб значно кращий. Коли я показав йому фініки й простяг руку по простирадло, він, певно, вирішив, що я пропоную махнутися.