До складу дисциплінарної комісії входило троє — гладкий пишновусий полковник, лейтенант Шайскопф та майор Мурлаф, який щосили пнувся напустити на себе грізний вигляд. Як член комісії лейтенант Шайскопф мав оцінити вагомість звинувачень, висунутих проти курсанта Мудренджера. Звинувачення проти курсанта Мудренджера висовував лейтенант Шайскопф. Курсант Мудренджер мав право на оборонця. Обов’язки оборонця в дисциплінарній комісії виконував лейтенант Шайскопф.
У Мудренджера від усього цього макітрилося в голові, і він затремтів од страху, коли полковник зненацька скочив з місця, немов гігантський смерч, і прогарчав, що роздере його, смердючого боягуза, на шматки.
Нещодавно, ідучи на заняття, Мудренджер спіткнувся в строю, і тепер його судили за «самовільний вихід із строю, непослух перед командиром, аморальну поведінку, поразницькі настрої, провокаційні випади, високі матерії, слухання німецько-італійської музики тощо». Одне слово, Мудренджера звинувачували за всіма статтями неписаних армійських законів воєнного часу. Він із жахом слухав, як полковник ще раз прогарчав із-під своїх пишних вусів, що за якихось два місяці Мудренджерові доведетеся битися з макаронниками, — чи, може, йому більше сподобається, коли його викинуть к бісу з училища й пошлють на Соломонові острови ховати трупи?
— Ні, цього я зовсім не хочу, сер, — чемно відповів Мудренджер — йому-бо, йолопові, було невтямки, що краще вже ховати чужі трупи, ніж стати трупом самому.
Полковник сів так само несподівано, як і підскочив. Тепер він був цілком спокійний, уважний і солодко-ввічливий.
— Тож довзольте дізнатися, — неквапом, тихо заговорив полковник, — на якій підставі ви заявляли, що ми не можемо вас покарати?
— Коли, сер?
— Тут я ставлю запитання. А ви відповідаєте на них.
— Слухаюсь, сер. Мені…
— Чи, по-вашому, вас викликали сюди, щоб ви ставили запитання, а я відповідав?
— Ні, сер… Мені…
— То для чого вас сюди викликали?
— Відповідати на запитання.
— Правильно, чорт забирай! — гримнув полковник. — Отож і відповідай, поки я не проломив твоєї грамотійської довбешки! Тож на якій підставі, байстрюче, трясця твоїй сучці неньці, ти заявляв, що ми не можемо тебе покарати?
— По-моєму, я ніколи такого не казав, пане полковнику.
— А голосніше можна? Я нічого не чую.
— Слухаюсь, пане полковнику.
— А голосніше можна?! Полковник вас не чує.
— Слухаюсь, сер. Мені…
— Мурлафе!
— Так, сер?
— Кому було сказано затулити дурну смердючу пельку?
Вам чи не вам?
— Так точно, мені, сер.
— Отож і затуліть, коли вам сказано затулити. Ясно? А ви, будь ласка, голосніше. Я нічого не чую.
— Слухаюсь, сер. Мені…
— Мурлафе, що це в мене під ногою? Часом не ваша лапа?
— Ні-ні, сер. Це, певно, лапа лейтенанта Шайскопфа.
— То зовсім не моя лапа, сер, — озвався лейтенант Шайскопф.
— Може, й справді моя? — сказав майор Мурлаф.
— Приберіть!
— Слухаюсь, сер… Тільки спочатку приберіть свою, полковнику. Ви мою причавили.
— Ви наказуєте мені прибрати лапу?
— Ні, сер. Ні, ні, ні, сер…
— Отож приберіть геть лапу і затуліть пельку. А ви — голосніше. Я нічого не чую.
— Слухаюсь, сер. Мені ніколи й на думку не спадало, що ви не зможете мене покарати.
— Це ви про що, чорт забирай?!
— Я просто відповідаю, сер. Відповідаю на ваше запитання.
— Яке в біса запитання?
— «Тож на якій підставі, байстрюче, трясця твоїй сучці неньці, ти заявляв, що ми не можемо тебе покарати?» — голосно прочитав із стенограми капрал, що вів протокол.
— Правильно, — сказав полковник. — Тож на якій триклятій підставі?..
— У мене не було жодних підстав, сер…
— Коли? — запитав полковник.
— Що — коли, сер?
— От ви знову ставите мені запитання.
— Пробачте, сер. Я просто не зрозумів, сер.
— Коли саме у вас не було підстав — жодних підстав? Тепер, сподіваюся, зрозуміли?
— Ні, сер. І тепер я не зрозумів.
— Ви це вже казали. А тепер відповідайте.
— Як же я можу відповісти, сер?
— Знову запитання?
— Пробачте, сер, але я й справді не знаю, як вам відповісти. Я не пригадую, щоб я казав, що ви не можете мене покарати.
— Чхав я, пригадуєте ви там чи не пригадуєте. Я питаю, коли ви цього не казали?
Мудренджер глибоко зітхнув.
— Я завжди не казав, сер, що ви не можете мене покарати.
— О, це вже значно краще, містере Мудренджер, — вдоволено мовив полковник. — Дарма, що це нахабна брехня. Пригадайте, що ви робили минулої ночі в клозеті. Хіба ж ви не нашіптували тому другому смердючому байстрюкові, що сидить у нас у печінках… Як там його?