— Саме про нього одного, — відказав сіайдист. — На нашу думку, він розписується двома різними прізвищами, щоб замести слід. Це їхній звичайний трюк.
— Наскільки мені відомо, у нас в ескадрильї такі не значаться.
— Стріляний горобець, стріляний, — зауважив він, кривлячись від розчарування. — Прикривається третім прізвищем, щоб видати себе за когось іншого. І мені здається… так-так, я, певний, що знаю його третє прізвище. — І з гарячковим піднесенням він вихопив з конверта ще одну фотокопію й сунув її під ніс майорові Майору. — Ну, а що ви скажете на це?
Майор Майор ледь подався вперед і побачив фотокопію солдатського листа, з якого Йоссар’ян повикреслював геть усе, крім звертання «Люба Мері», а внизу приписав: «Жити без тебе не можу. Е. Т. Святмен, капелан ВПС США».
Він заперечливо похитав головою.
— Вперше бачу.
— А ви знаєте, хто такий Е. Т. Святмен?
— Наш полковий священик.
— Все ясно, — вигукнув другий сіайдист. — Коло зімкнулося. Ваш полковий священик — це Вашінгтон Ірвінг.
Майор Майор трохи занепокоївся.
— Полкового священика звуть Е. Т. Святмен, — заперечив він.
— Хм!.. Ви певні цього?
— Авжеж.
— Але на біса полковому священику таке писати?
— Можливо, це написав хтось інший, тільки підписався його прізвищем?
— А на біса було б комусь іншому підписуватись його прізвищем?
— Певно, щоб приховати своє власне.
— Схоже, що ви вгадали, — поміркувавши якусь мить, погодився другий сіайдист і рішуче прицмокнув губами. — Видно, тут орудує ціла група, а точніше двоє, і в одного з них таке ім’я, як у другого прізвище, і навпаки. Авжеж, авжеж, я певний, що так воно і є. Один тут, в ескадрильї, один у шпиталі, ще один десь біля капелана… Ха, то, виходить, їх аж троє! А ви справді певні, що раніше не бачили цих документів?
— Коли б я їх бачив, на них був би мій підпис.
— Який саме? — лукаво примружився другий сіайдист. — Ваше прізвище, чи, може, «Вашінгтон Ірвінг»?
— Певно, що власне, — відповів майор Майор. — Чого б це я мав підписуватись як Вашінгтон Ірвінг? Я навіть прізвища такого не знаю!
Сіайдист розплився в усмішці.
— Я радий, що ви тут ні при чому, майоре. Значить, ми зможемо працювати разом, а в цій справі мені не обійтись без допомоги. Десь на європейському театрі воєнних дій працює ворожий агент, який має доступ до вашого службового листування. Ви часом не здогадуєтеся, хто б це міг бути?
— Ні.
— А я-от знаю, хто це, — мовив сіайдист і, нахилившись до самого майорового вуха, конфіденційно прошепотів: — Це той мерзотник Трезор. Інакше якого біса він би бовкав про мене всій ескадрильї? Отож пильнуйте: тільки-но хто заведе при вас мову про Вашінгтона Ірвінга, негайно дайте знати мені. А я пошлю запит на капелана і все його оточення.
Щойно зачинилися двері за другим сіайдистом, як крізь віконце до кабінету скочив перший сіайдист і відразу ж запитав, хто це тут щойно був. Майор Майор насилу його впізнав.
— Це наш куратор із Сі-Ай-Ді,— відказав він.
— Чорта з два! — заперечив перший сіайдист. — Це я ваш куратор із Сі-Ай-Ді!
Майор Майор насилу впізнав першого сіайдиста, бо на цей раз він з’явився з бордовому вилинялому й розідраному під пахвами вельветовому халаті, потертій фланелевій піжамі і хатніх пантофлях з однією напіводірваною підошвою, що лунко хляпала по землі. Та це ж звичайне шпитальне вбрання, нарешті здогадався майор Майор. Відколи вони бачилися, сіайдист набрав із пуд тіла — диви, от-от лусне від лишку здоров’я.
— Я зовсім недужий, — схлипнув гість. — Схопив у шпиталі грип від одного пілота-винищувача, і тепер у мене тяжке запалення легень.
— Щиро вам співчуваю, — чемно відказав майор Майор.
— Та плював я на ваше співчуття! — заскиглив перший сіайдист. — Яка мені з нього користь? Коли б хто тільки знав, що мені там доводиться терпіти! Я прийшов попередити вас — Вашінгтон Ірвінг, здається, змінив адресу. Із шпиталю він перебрався до вашої ескадрильї. До речі, ви тут нічого не чули про Вашінгтона Ірвінга?
— По правді кажучи, чув, — відповів майор Майор. — Той чоловік, який щойно був у мене, цікавився Вашінгтоном Ірвінгом.
— Он воно що! — у захваті скрикнув перший сіайдист. — Чудово! Тепер ми виведемо його на чисту воду! Тільки не спускайте з нього ока ні вдень ні вночі! А я тим часом мотнусь до шпиталю й запитаю в начальства подальших інструкцій.
Із цими словами перший сіайдист вискочив у вікно і згинув з очей.
За хвилину брезентова запона, що відділяла кабінет майора Майора від канцелярії, рвучко зметнулась догори, і до майора влетів захеканий другий сіайдист. Насилу віддихавшись, він загорлав: