— Ні в якому разі.
— Слухаюсь, сер. Мені все ясно.
І на вечерю того дня Майло подав йому чудового омара менського і чудовий салат з рокфором та два заморожених паризьких еклери. Майор Майор був обурений таким непослухом, та що він міг робити? Одішли він вечерю назад, усе могло б піти в помийницю, ба навіть дістатися комусь іншому, а до приготованих на відкритому вогні омарів майор Майор мав давнє уподобання. Подумки каючись, він з’їв надіслану вечерю. Наступного дня на обід йому принесли черепаховий суп по-мерілендськи та пляшку португальського винця «Дом Періньон» урожаю 1937 року. Майор Майор випив її одним духом.
Після того, як усе влаштувалося з Майлом, зосталося лише придумати спосіб, як проникати до кабінету, не потрапляючи на очі писарям, що сиділи по той бік запони в цьому ж наметі. І спосіб було знайдено. Майор Майор почав залазити й вилазити з кабінету через запорошене целулоїдне вікно з тильного боку намету. Вікно було досить велике, розташоване низько, клапан легко відстебувався. Воно цілком заміняло йому двері. Коли майорові Майору треба було дістатися від штабу до трейлера, він спритно завертав за ріг намету, видивляючись, чи вільний шлях, плигав до залізничного рову і мчав уперед, не підводячи голови, аж поки не опинявся під рятівною заслоною лісу. Порівнявшись із трейлером, майор вилазив нагору і щодуху чимчикував крізь густий підлісок до своєї домівки. Єдиною живою душею, яку він якось здибав у підліску, був капітан Флюм. Зі спотвореним, жахливим обличчям, чисто тобі привид, капітан Флюм мало не на смерть перелякав майора Майора, вискочивши зненацька в сутінках із заростів ожини: він хотів подати майорові Майору рапорт на Вождя Зеленого Вужа, який похваляється розпанахати йому горлянку від вуха до вуха.
— Якщо ви ще раз так мене перелякаєте, — сказав йому майор Майор, — то я сам розпанахаю вам горлянку від вуха до вуха. Ясно?
Капітан Флюм глухо зойкнув і зник у кущах. Більше він на очі майорові Майору не навертався.
Підсумувавши свої досягнення, майор Майор лишився задоволений. На клаптику чужої землі, в оточенні більш як двохсот недругів йому вдалося стати відлюдником. Трохи винахідливості та завбачливості — і він зробив майже неможливою для всього особового складу ескадрильї нагоду побалакати з командиром, а це, як він помітив, сподобалося й самому особовому складові: вони теж не побивались за тим, щоб балакати зі своїм командиром. Єдиний виняток становив отой навіжений Йоссар’ян. Одного ранку він перечепив класичною підніжкою майора Майора, котрий щодуху мчав ровом обідати до свого трейлера.
Майор Майор стерпів би, коли б його збив з ніг будь-хто з ескадрильї, тільки не Йоссар’ян, бо ні про кого не ходила така неслава, як про Йоссар’яна. Хто ж, як не він, плів до всіх усюдах такі блюзнірські нісенітниці про небіжчика в своєму наметі, хоч там ніякого небіжчика не було! А потім, після польоту на Авіньйон зняв із себе мундир і ходив голяка аж до того дня, коли прибув сам генерал Бидл, що мав вручити йому «Летючого хреста» за доблесть, виявлену під час бомбардування Феррари. Генерал побачив у строю героя геть голим! Чомусь жодна душа в світі не мала права винести з Йоссар’янового намету манатки покійного лейтенанта, що загинув над Орв’єто через дві години після прибуття до ескадрильї. Майор Майор сам зв’язав собі руки, коли дозволив сержантові Трезору відрапортувати по начальству, ніби покійний лейтенант узагалі не прибував до їхньої ескадрильї. Тепер же єдиною особою, котра мала якесь право винести з Йоссар’янового намету речі лейтенанта, був, на думку майора Майора, сам Йоссар’ян, та навіть і сам Йоссар’ян, на думку майора Майора, не мав такого права.
Коли Йоссар’ян повалив майора Майора на землю, той лиш застогнав і спробував викрутитися, щоб стати на ноги. Та Йоссар’ян і не думав з нього злазити.
— Капітан Йоссар’ян, — доповів він, — просить дозволу негайно звернутись до майора у справі життєвої ваги.
— Дайте мені підвестися, — розуміючи всю невигоду свого становища, запропонував майор Майор. — Щоб я хоч відповів на ваше привітання.
Йоссар’ян відпустив командира. Обидва повільно підвелися. Ще раз узявши під козирок, Йоссар’ян повторив свій рапорт.
— Зайдімо до штабу, — запропонував майор Майор. — Тут, по-моєму, не місце для серйозних розмов.
— Слухаюсь, сер, — мовив Йоссар’ян.