— Головне, це не давати їм перепочинку, — наставляв своїх посіпак капітан Гадд, — нехай підписують присягу за присягою, а що вони при цьому думають, нам наплювати! Візьміть-но звичайні дитячі садки! Хіба ж там не примушують маля кожного ранку співати про вірність батьківщині, коли воно ще й гадки не має ні про вірність, ні про батьківщину!
Капітанам Бобкінсу та Добкінсу той Великий Похід за Присягу на Вірність був потрібен, як великий чиряк на гузні, бо через нього їм ставало дедалі важче комплектувати бойові екіпажі. Від зорі до зорі люди співали хором, присягалися й ставили підписи, так що на підготовку до польотів тепер потрібні були цілі години, про термінові бойові вильоти взагалі довелося забути, але капітани Бобкінс та Добкінс і в головах собі не покладали підняти часом голос проти патріотичних заходів капітана Гадда, котрий тим часом розгорнув широку кампанію за безперебійну перевірку лояльності: в основі її лежала розроблена ним доктрина «ПП», себто «Перманентного присягання», покликана виявити тих відступників, зрадників та запроданців, котрі втратили вірність обов’язку й батьківщині з моменту останнього підписання присяги. Невідомо, що б робили, потрапивши в таку скруту, капітани Бобкінс і Добкінс, коли б сам капітан Гадд не прийшов їм на поміч — і навіть не сам-один, а на чолі цілої делегації, від імені якої заявив: не хочете мати клопоту, беріть і ви з людей присягу на вірність, перш ніж призначати їх в екіпажі.
— Справа, звичайно, ваша, — підкреслив капітан Гадд, — не подумайте, що на вас хтось тисне. Але гарненько обмізкуйте й таке: що скажуть про вас у ФБР, коли дізнаються, що з усіх офіцерів допоміжних служб тільки ви двоє — капітан Добкінс та капітан Бобкінс — ще не впровадили обов’язкового підписування присяги на вірність?! «Та їм просто начхати на нашу батьківщину!» — ось що скажуть про Бобкінса й Добкінса у нас у ФБР! А втім, нам особисто наплювать, що вони там про вас скажуть, це, повторюю, справа ваша, — ми лиш хотіли по-дружньому вам допомогти.
Майла Майдербайдера делегація ні в чому не переконала: він категорично відмовився зняти майора Майора з харчового забезпечення, нехай навіть той і тричі комуніст, у чім, правда, в глибині душі Майло дуже й дуже сумнівався. Він забобонно уникав будь-яких нововведень, які могли б порушити звичний і усталений хід справ, тож навідріз відмовився брати учать у Великому Поході. Моральна позиція, зайнята Майлом, була непохитна — аж до того самого дня, коли і його відвідала делегація на чолі з капітаном Гаддом і змусила до безумовної капітуляції.
— Захист батьківщини — це справа кожного, — заявив капітан Гадд у відповідь на Майлові заперечення. — Кожен сам вирішує, як йому повестися, добре запам’ятайте це, Майло! Те, що Бобкінс із Добкінсом добровільно зобов’язали своїх людей підписувати присягу, зовсім не значить, що ви повинні робити так само, боронь боже! Але ви повинні добровільно зобов’язатися до смерті морити голодом кожного байстрюка, який не підпише у вас своєї присяги! Пригадайте «Поправку двадцять другу», Майло! Сподіваюся, ви не проти «Поправки двадцять другої», га?!
Док Дайлік стояв, як скеля.
— Звідки ви взяли, що майор Майор — комуніст?
— А хіба ж він сам заперечував це, аж поки ми не вивели його на чисту воду?! До того ж покажіть-но мені бодай одну-однісіньку присягу на вірність, під якою стояв би його підпис! Ну, покажіть, я хочу її бачити!