— Милий, славний дощ!
— А, головне, схоже, що затяжний. Дощик, дощик…
— …перестань. Краще завтра…
— …припусти. І мене гулять…
— …пусти. Ой-ой ще…
— …не хоче спать. Ой-ой хоче погу…
Вождь Зелений Вуж знову не помітив повороту, і джип цього разу занесло аж на самий верх крутого насипу, що тягся уздовж дороги. Потім машина повільно сповзла вниз, перехилилась набік і м’яко перекинулась в грязюку. Запала тривожна тиша.
— Ну як, усі живі-здорові? — стиха запитав Вождь. Усі були живі-здорові, і він полегшено зітхнув. — Так, це знову моя вина, — скрушно признався він. — Треба все-таки інколи слухати людей. Хтось же весь час просив мене увімкнути фари, а я й вухом не повів!
— Це я просив тебе увімкнути фари!
— От бачиш… Та хіба ж я коли послухаюсь? Ох, зараз би випити! І я таки вип’ю! Погляньте, ось вона, любенька, ціла-цілісінька!
— Тут протікає,— поскаржився Кристі.— На мене тече.
Вождь Зелений Вуж одкоркував пляшку віскі, зробив добрячий ковток і передав далі, як люльку миру. Лежачи один на одному, всі по черзі пригубили й собі — опріч Кристі, який марно намагався намацати ручку дверцят. Пляшка глухо бемкнула йому об голову, і віскі полилося за комір.
— Гей, хлопці, давайте якось вибиратися звідси! — смикаючись, наче в конвульсіях, зарепетував він. — Ми тут захлинемося!
— Є там хто живий? — стривожено запитав голос Мудренджера, і звідкілясь ізгори ударив промінь ліхтарика.
— Мудренджер! — хором загорлали всі й заходилися втягувати його крізь віконце в машину, коли він спустився з насипу, щоб їм допомогти.
— Ні, ви тільки погляньте на них! — обурено гукнув Мудренджер до Макпростака, котрий шкірив зуби за кермом штабної машини. — Валяються в багнюці, мов п’яне бидло! І ти з ними, Кристі! Який сором! Ну, гаразд, допоможи мені витягти їх звідти, поки не схопили запалення легень!
— А це, між нами кажучи, ідея! — глибокодумно промимрив Вождь Зелений Вуж. — Я от певний, що схоплю запалення легень і здохну.
— Це чому ж?
— А чом би й ні? — запитав у свою чергу Вождь Зелений Вуж і з насолодою розтягся в грязюці, любовно пригортаючи до себе пляшку.
— Ні, ви тільки полюбуйтесь на нього! — не на жарт розсердився Мудренджер. — Ану перелазьте до нас! Ми розвеземо всіх вас по наметах.
— Тільки не всіх. Хтось мусить допомогти Вождеві з машиною… Вона з парку, взята під розписку… Отже, треба її повернути.
— Нехай капітан Гадд її повертає,— аж захлинаючись од захвату, гордовито заявив Вождь Зелений Вуж, вмощуючись у штабній машині.— Я щойно свиснув її біля офіцерського клубу, а ключі в мене ті самі, які він зранку шукає, бо думає що десь посіяв!
— А, щоб тебе!.. За це треба випити!
— Може, годі пити? — знову сварливо озвався Мудренджер, як тільки Макпростак увімкнув газ і машина рушила. — Ви лиш погляньте, на кого ви схожі! Ви ж так і справді коли-небудь налижетесь до смерті або потонете в якійсь калюжі!
— А чим це гірше, ніж горіти в повітрі?
— Гей, піддай-но газу, газку піддай, — під’юджував Макпростака Вождь Зелений Вуж. — І вимкни фари, так воно цікавіше.
— Док Дайлік має рацію, — провадив далі Мудренджер. — Люди розучилися шанувати власне життя. Тьху! На вас навіть дивитися гидко!
— Геть з машини, патякало! — наказав Вождь Зелений Вуж. — І ви всі теж геть, усі, крім Йоссар’яна. Де ти, Йо-Йо?
— Відчепися, сатано, — реготнув Йоссар’ян, одпихаючи Вождя від себе. — Ти весь у грязюці.
— А найбільше я дивуюся тобі, Кристі,— не вгавав Мудренджер. — Од тебе за милю тхне! Замість хоч якось стримувати свого дружка, ти впиваєшся разом з ним. Сподіваюся, в клубі сьогодні не було Везунбі? — Йоссар’ян хихикнув, і Мудренджерові очі полізли рогом: — Що, знову побилися?
— Сьогодні — ні,— мовив Данбар.
— Ні, сьогодні — ні. Сьогодні до бійки не дійшло.
— Сьогодні він завівся з підполковником Порком.
— Справді? — зойкнув Мудренджер.
— Що, справді? — у захваті вигукнув Вождь Зелений Вуж. — Ну, за це варто випити!
— Який жах! — остаточно впав у відчай Мудренджер. — Ну, якого біса було заводитися з підполковником Порком?.. Гей, що там зі світлом? Чому не видно дороги?
— Я вимкнув, — одказав Макпростак. — Вождь каже правду — без фар куди цікавіше!
— Та ти здурів! — знову жахнувся Мудренджер і хутко рвонувся вперед, щоб увімкнути фари. Потім, зриваючись на істерику, накинувся на Йоссар’яна. — Ти бачиш, що робиться?! Ось як ти на них впливаєш! Любуйся: твоя філософія в дії! А що, як до ранку пере дощить і доведеться летіти на Болонью?! Ви уявляєте, в якій ви будете формі?