13. Майор …де Копитляй
Пересунення лінії фронту на карті не вибило німців з їхніх позицій, зате збило з пантелику майора …де Копитляя; він зібрав свій речовий мішок, реквізував персонально для себе літака і, певний, що Флоренцію також узято союзниками, полетів туди наймати квартири — одну для офіцерів, одну для нижніх чинів, щоб люди могли проводити в них короткочасні відпустки. Він іще не повернувся на той час, коли Йоссар’ян, вистрибнувши з вікна кабінету майора Майора, ламав собі голову, до кого б іще звернутись по допомогу.
Майор …де Копитляй був величний дідуган з масивною, немов різьбленою з граніту, головою й лев’ячою гривою скуйовдженого сивого волосся, що, мов та сніжна заметіль, шаленіла навколо суворого патріаршого обличчя. Люди благоговіли перед майором …де Копитляєм, щойно його побачивши. Його обов’язки як керівника адміністративної служби, на думку й Дока Дайліка, й майора Майора, полягали виключно в метанні підків, викраденні італійських кухарів та орендуванні квартир для відпочинку офіцерів і нижніх чинів під час відпустки. З усіма цими трьома обов’язками він справлявся блискуче.
Щоразу, коли взяття таких міст, як Неаполь, Рим чи Флоренція, було, як то кажуть, не за горами, майор …де Копитляй лаштував свого речового мішка, реквізовував літака з пілотом і відлітав, не промовивши при цьому жодного зайвого слова; досить було самого його врочистого, суворого, владного вигляду та одного безапеляційного поруху зморщеним пальцем. Через день чи два після звільнення міста він повертався з угодами на оренду двох просторих розкішних квартир, окремо для офіцерів та нижніх чинів, і обидві квартири вже були вкомплектовані досвідченими кухарками й веселими кмітливими покоївками. А ще за кілька днів світову пресу обходили фотографії перших американських воїнів, які йшли на штурм охоплених димним полум’ям руїн того чи того міста, і серед них незмінно перебував майор …де Копитляй: прямий, як багнет, він височів у добутому невідомо звідки джипі і дивився просто перед себе. Над його непохитною головою вибухали снаряди, а зграбні юні піхотинці з карабінами наперевіс пробігали по тротуарах від одного палаючого будинку до другого або валилися мертві перед брамами. Небезпека чигала на нього звідусіль, але він сидів у джипі, неначе навіки застрахований від смерті; а на лиці майора застиг той самий неприступний вираз могутньої, царственної праведності, який добре знали й шанували всі льотчики ескадрильї.
Для німецької розвідки майор …де Копитляй являв собою одну з найприкріших загадок, тим більше, що ніхто із сотень американських полонених не міг повідомити нічого конкретного про літнього сивоголового офіцера з грізно вигнутими бровами й палаючим владним поглядом, який так безстрашно й успішно очолював наступ на найважливіших ділянках фронту. Не менш загадковою була його особа й для американських властей. Для її ототожнення на передову було кинуто цілий полк добірних сіайдистів, а батальйони загартованих у боях офіцерів служби пропаганди двадцять чотири години на добу перебували у стані підвищеної бойової готовності, щоб почати його прославлять на весь світ, ледве він десь об’явиться.
У Римі майор …де Копитляй перевершив самого себе. Офіцери, що літали відпочивати до Рима невеличкими групами по чотири-п’ять чоловік, поселилися в новому білокам’яному будинку, в шикарних апартаментах на десять кімнат, по дві на кожного, з трьома просторими ванними, стіни яких було викладено переливчасто-аквамариновою плиткою; їх обслуговувала худенька покоївка Мікаела — вона хихотіла з кожного приводу й тримала помешкання в ідеальному порядку.
Поверхом нижче жили догідливі домовласники. Поверх нагорі займала вродлива заможна чорнява графиня зі своєю вродливою заможною чорнявою невісткою, і обидві погоджувалися спати лише з Кристі або з Аарфі. Та Кристі був надто соромливий, щоб із того скористатися, а Аарфі виявився затятим моралістом: він весь час умовляв їх не спати ні з ким, крім законних чоловіків, а ці останні перебували ж тоді на півночі Італії, де пильнували ділові інтереси родини.
— Насправді вони дуже порядні дівчатка, — щиро признався Аарфі Йоссрр’янові, якому обидві ці вродливі заможні чорняві порядні дівчатка з молочно-білою шкірою щоночі снилися голяка в однім ліжку, і він сам — поміж них.
Квартира для нижніх чинів містилась на сьомому поверсі червоного цегляного будинку з деренчливим ліфтом. Нижні чини — сержанти і рядові — налітали до Рима цілими зграями, по дванадцять і більше чоловік; всі вони мали звірячий апетит і привозили з собою важкі кошики, набиті консервами та концентратами. Кошики передавалися жінкам, які готували й подавали на стіл. У квартирі нижніх чинів завжди було веселіше, ніж у офіцерів. Сержантів та рядових було більше, більше було й жінок до всякої обслуги. Крім того, там завжди вистачало апетитних, простих і жвавих дівчат, що їх приводив звідкілясь Йоссар’ян. Після виснажливого тижневого загулу сонні та зморені нижні чини повертались на П’яносу, а дівчат залишали на милість кожного, хто їх забажає. Тож у дівчат завжди були там і притулок, і їжа. Все, що від них вимагалося, це нікому не відмовляти, і, здається, така умова їх цілком задовольняла.